Розділ 17

ЛЕНЗ

Ми крокували коридором до їдальні. По дорозі я все в деталях пояснила Кевіну. Нам необхідно дістати газети, не попавшись на очі Кроуфорду. Принаймні мені, бо тепер я точно в нього на прицілі.

— Я вже казав, що твоя жага до пригод змушує мене любити тебе ще більше? – з усмішкою сказав хлопець.

Я закотила очі. Він звучав так, ніби я нудна заучка, яка тільки то і робить, що руйнує веселощі.

— Для цієї пригоди нам потрібен план.

— О, в мене є ідеї, але вдвох ми не впораємося, тож доведеться використати секретну зброю. Але зауважу! – він тикнув мене в плече, — після цього ти мені винна на все життя, квітко.

— Якщо ми дістанемо ті газети, проси що забажаєш.

— Я запам’ятав, – кинув він на мене задоволений погляд.

Ми дійшли до їдальні. Кевін зупинився біля входу і зазирнув всередину. Його очі перебирали всіх присутніх. Приклавши два пальці до рота, він свиснув. Так, Кевіне, давай привертати зайву увагу! Ми ж не плануємо викрадення! Хлопець махнув комусь рукою. Я розгублено спостерігала.

До нас підійшла Кетрін. Він серйозно? Ні, я люблю свою подругу. Ну, в якомусь сенсі. Але Кет? Вона ні хвилини язика притримати за зубами не може. Очі дівчини вже мерехтіли захватом, впиваючись у Кева.

— Гей, Кітті, потрібна допомога.

— Ти знову шукаєш проблем, Кевіне? – вона торкнулася його плеча. — Ти знаєш, що не всім дівчатам подобаються погані хлопці?

Кетрін саме з тих, кому точно подобаються погані хлопці. Я бачила книжки, які вона читає. Повірте, погані хлопці там ще гірші. На коментар дівчини Кевін закотив очі. Я знала, що він намагався дистанціюватися від неї. Ймовірно, заради Сема. Кев зітхнув:

— Одне побачення. Де і коли вирішуєш сама. В обмін на допомогу.

Кетрін різко вирівнялася. Відступила на крок.

— Що потрібно робити? – серйозно запитала дівчина.

Моя подруга рідко була дійсно на чомусь зосереджена. В цілому здавалося, що Кет не ставиться до речей серйозно, та коли вона заговорила, я не вірила, що це відбувається насправді. Вона стала поводитися так, ніби хвилину тому не була у своєму кокетливому амплуа.

Відступивши подалі від натовпу учнів, ми заховалися в кутку. Узгодивши план дій, вирушили назад до бібліотеки.

Кевін тихо відкрив двері і пропустив Кетрін вперед. Ми чекали в коридорі. Дівчина йшла до стійки, ніби володіла цим клятим приміщенням. Вона дзвонила в дзвіночок довгими натисканнями, гралася з ним. Чому в мене відчуття, що ми відправили її на забій?

Кев дав знак, і ми, схиливши голови, прокралися між рядами. Мовчки спостерігали далі.

З тіні вийшов Кроуфорд. Своїм крижаним поглядом він впився в Кетрін, та вона дивилася на нього, ніби той якась комаха.

— Я слухаю, – сказав бібліотекар.

Кет широко посміхнулася. Майже маніакально, я б сказала.

— О, сер, – вона приклала руку до грудей, — тільки ви можете мені допомогти! Кажуть, що ви знаєте тут кожну книжку, тож впевнена, що вам вдасться з цим впоратися.

— Ближче до суті, – крізь зуби сказав Кроуфорд.

— Звісно! Я забула ваше ім’я? Містер Кросорт, чи не так? – вона розмовляла так швидко, що неможливо було вставити й слова. — Я зватиму вас Кроссі. Ви ж не проти? В мене така жахлива пам’ять на імена. Уявити собі не можете.

Поки наша подруга відволікала увагу, ми повільно прокрадалися між полицями.

— Мені необхідно знайти роман, але він не повинен бути схожим на всі, що я читала до того.

— Секція цього жанру у вашому розпорядженні, – Кроуфорд, повільно обійшов стійку.

Кетрін схопила його за рукав.

— Дівчата кажуть, що тут ви знайдете для мене такий твір, який стане квінтесенцією розширення світосприйняття та польоту фантазій.

Кев поглянув на мене.

— О, це вона шкварить, – посміхнувся Кевін.

— Мабуть, згадує весь свій словниковий запас, – прошептала я.

Міцно вчепившись у руку бібліотекаря, наша подруга заскиглила:

— Знайдіть мені, будь ласочка, щось про любов, але щоб психологія взаємовідносин персонажів відповідала поточним досягненням сучасної науки.

Якимось дивом Кетрін вдалося відвести Кроуфорда до найвіддаленіших секцій. Звідти він нас не побачить. Було чути, як бібліотекар пропонує їй варіант за варіантом, а та відмахувалася, наче це все вже читала.

Я наблизилася до стенда і зрозуміла, що потрібні газети зникли. Сучий син! Він їх заховав. Кинувши погляд на Кевіна, похитала головою. Треба було щось придумати. Кев злегка штовхнув мене і кивнув у бік офісу. Спогад про тіні промайнув у голові. Я важко ковтнула, та відступати було нікуди. Тож наприсядки ми пробиралися туди. На підлозі все ще лежав килим, закриваючи льох. Кімната була ледве освітлена. Я почала роззиратися.

Раптом ми почули кроки. Вони ставали все ближче. Якщо Кроуфорд зайде сюди – нам гаплик. Кетрін щось благаючи бурмотіла, та не схоже, що чоловік реагував. Він явно втомився від неї. Дівчина знову вчепилася в нього. Кевін кинув на мене погляд з мовчазним наказом шукати швидше. Ми здригнулися, коли крик подруги пролунав усією залою. Кет верещала так, що налякала і нас, і, мабуть, Кроуфорда. Кетрін демонстративно впала без тями. Хотіла б я глянути зараз на його вираз обличчя, та часу було обмаль. Ми почули, як двері відчинилися. Пролунав голос містера Ді. Чоловік був явно розгублений та переляканий.