Розділ 16

ЛЕНЗ

Бібліотека була оповита темрявою. Тіні з’являлися то тут, то там. Стало холодно, книжкові полички зникли, і я опинилася серед непроглядної пітьми. Нічого не видно. Як не вдивляйся – нічого. Я просто йшла в невідомому напрямку, поки не побачила тьмяне світло. Підійшовши, опинилася перед ледь освітленою цегляною стіною.

— ТИ ПРИЙШЛА, – протягнув тихий, але моторошний голос луною, ніби з глибин потойбіччя.

Я озирнулася, але нікого не було. Моя рука повільно доторкнулася до стіни. Як мені знайти вихід звідси? Намацавши щось залізне та важке, я придивилася. Це був ланцюг. Великий та іржавий ланцюг, закріплений до стіни, спускався до моїх ніг. Відступивши, стало зрозуміло, що в стіну вбудовані три ланцюги. Один був вище за інші. Я торкнулася одного з них. Пальці повільно перебирали залізні ланки. Усвідомлення змусило мене відкинути його якомога далі. Це були кайдани для рук і шиї. Страх поглинав мене. З глибини невідомості голос засміявся.

— ПОВЕРНИ ЙОГО! – шипів голос із темряви. — ЙОГО МІСЦЕ ТУТ!

— Ні! Нізащо! Дай йому спокій! – кричала я щосили.

Демонічний сміх долинав з кожного куточка.

— ТИ ЩЕ БЛАГАТИМЕШ МЕНЕ.

Я почала тонути. Темрява поглинала мене.

Я різко підірвалася на ліжку, важко дихаючи. Що це було? Жах? Я намагалася пригадати, що бачила, але спроби лише прорізали голову тупим болем. Дідько… Ці нічні дослідження вже вплинули на мене. Спочатку дивні видіння в бібліотеці, а тепер це. Мені ж здалося тоді? Правда? Світла майже не було, можна було побачити що завгодно.

Підвелася і оглянула кімнату. Дівчата вже були на заняттях. Енні – точно, а ось Кет могла бути де завгодно. Переодягнувшись, я вирушила до їдальні. Я йшла стежкою до пагорба, заглиблена в свої думки. Неочікуваний голос позаду змусив обернутися. До мене квапився Кевін. Мокрий. І без футболки. Я різко відвела погляд. Що за фігня? Хлопець підійшов, широко всміхаючись. На плечі в нього лежала футболка, та я не могла довго витріщатися, тож знову дивилася куди завгодно, але не на Кева.

— Доброго ранку, квітко!

— Чому ти мокрий? І… напівголий, Кевіне.

Він засміявся.

— Ой, вибач. – Кев натягнув футболку. — Я гуляв на озері. Тобі потрібно це побачити. Там неймовірно. Ми з хлопцями плануємо туди якось піти замість лекцій.

— Рада за вас, – пробурчала я. Тепер, хоч можу дивитися в його бік.

— Підеш з нами? Енн і Кет теж йдуть.

— У мене ще купа роботи в бібліотеці. – Я розвернулася і пішла далі.

Кевін наздогнав мене і тримався поряд.

— Вперше бачу людину, яка так наполегливо щось шукає. Тим паче, якщо спиратися на твій опис, то це щось дуже дивне та рідкісне.

— Мабуть, я просто дивна, - сказала я, заходячи у їдальню.

— Не думаю. Що б то не було, воно важливе для тебе. Не можу уявити наскільки. Наче від цього залежить чиєсь життя.

Я сумно всміхнулася. У чомусь Кевін мав рацію. Від цього залежало моє життя і життя Леві. Наше майбутнє. Обравши сніданок, сіла за стіл.

— В якомусь сенсі так і є, – кажу, поклавши картоплю фрі до рота.

— Тоді я захоплююся тобою і твоїм завзяттям, – усміхнувся Кев.

Я усміхнулася у відповідь. Приємне відчуття, коли тебе приймають. Можливо, через те, що Кевін не знає всієї правди, але без нього мені було б важко – це факт.

— Нова пропозиція, – каже хлопець. — Я допоможу тобі розібрати всі ті книжки з дурного журналу, але в останній день ти йдеш з нами на озеро.

— Угода. Готуйся перетворитися на книжкового хробака, Армстронг.

Кевін ширше всміхнувся. Поснідавши, ми вирушили до бібліотеки.

***

Наступні два дні минули в купі книг, пилу і відчаю. Ми перебирали список за списком. Я нарешті дійшла до кінця журналу. Тримаючи в руках невеликий стос паперів із переліком книг, ходила між шафами. Кевін бродив десь поруч, звіряючись зі своїм списком. За цей час містер Кроуфорд жодного разу не з’явився і це було дивно. Дуже дивно.

Я багато разів прокручувала той вечір у пам’яті. Кевін не знав про мою тодішню пригоду. Я подумала, що цих загадкових пошуків уже досить. Останнє, що мені потрібно, – щоб він і справді почав думати про мене щось дивне. На додачу якесь передчуття підказувало мені мовчати. Я згадала Леві і те, як він часто покладався на власну інтуїцію. Я скучила за ним. До біса ту сварку! За цей час я стільки разів пошкодувала про свої останні слова. Мені навіть не спало на думку згадати про його почуття. Кого б не лякало майбутнє в такій ситуації? Я все ще не відмовляюся від обіцянки. Знайду спосіб врятувати нас, чого б це не коштувало.

Важко зітхнувши, я поклала останню книжку з переліку на стіл. Кевін приніс цілу стопку. Ми сіли досліджувати далі. Так минали дні. Список – пошук – вичитка. Нарешті, розібравши всі книжки, я сформувала окрему стопку «потенційних кандидатів». Це були видання, зміст яких не здавався повною нісенітницею.

Сьогодні Кевін затримувався. Я його не засуджувала – він увесь час наполегливо працював зі мною. Хоча, якщо його перехопила Кетрін, не знаю, що гірше. Вона повсякчас намагалася провести з ним час наодинці. В – відчайдушна.