Розділ 14

ЛЕНЗ

Передмістя Велс. Приватна територія навчального центра «Хенінгтон»..

Наш клас поселився в одному з котеджів. Другий поверх був для дівчат, а перший для хлопців. Незважаючи на вечір, організатори табору наполягали на вступній лекції, тож у нас була лише година, щоб трохи відпочити з дороги. Я ділила кімнату разом з Енні та Кетрін. Добре жити з кимось знайомим, та враховуючи, що Кет кидала на мене ображені погляди, атмосфера була злегка напруженою. Якби їй сильно не подобався Кевін, я не могла вплинути на його ставлення до подруги. Енні, яка ніколи не любила конфлікти, почувалася ніяково.

Щоб трохи полегшити головний біль, спричинений голосними обурення Кетрін, я пообіцяла щось придумати. Придумати що? Думаю, це проблема для іншого дня. В будь-якому випадку, ніхто не забороняє Кет скласти нам компанію. Тільки-от підозрюю, що Кевіну ця ідея точно буде не до вподоби. Сподіваюся, наполегливість Сема все ще націлена вкрасти всю увагу Кет. Кого я обманюю? Ця дівчина буквально особистий сталкер Кевіна. Ніколи не розуміла настільки відчайдушних людей. Я пирхнула від власної думки. Каже дівчина, яка націлилася олюднити власну уяву.

Аудиторія для вступної лекції гула від кількості учнів. Здається, цього року декілька шкіл отримали запрошення в цей табір. Це приміщення могло вмістити сотню людей і це як мінімум. Місця піднімалися високо вгору. Цікаво, чи студенти останніх рядів хоч щось бачать звідтіля? Та, мабуть, туди сідають не для того, щоб уважно слухати. Я побачила знайомі обличчя. Кевін сидів недалеко від Алекса та Енні. Де загубилася Кетрін і Сем? Я підійшла до однокласників і сіла поруч. Кевін посміхнувся мені. Інша парочка все ще про щось шепотілася позаду. Попереду біля інтерактивної дошки було місце доповідача. Поруч встановили мікрофон. Чи це повинно бути настільки претензійно?

До кафедри підійшов чоловік середнього віку. Те, що залишилося від його волосся виблискувало на світлі ламп разом з помітною лисиною. На ньому був костюм темно-синього кольору. Здавалося, що він йому завеликий. Ніби дістався у спадок від пра-пра-пра когось. Він оглянув весь натовп. В його погляді не було нічого приємного. Типовий дорослий, який навіть не намагався приховати свою огиду до підлітків. Навіщо взагалі тоді працювати в такому місці?

Кевін нахилився до мене і тихо спитав:

— Ти теж думаєш, що його піджак пахне його прабабцею?

Я тихо пирхнула.

— Помітив, що перші ряди біля нього пусті? Ось тобі і доказ.

Кевін засміявся, та веселощі не тривали довго. Містер «старий костюм» підійшов до мікрофону.

— Попрошу тиші! Ви тут зібралися не для розваг!

Кевін і я на пару закотили очі. Цей чоловік намагається випромінювати авторитет серед натовпу підлітків – бал за наполегливість. Та поступово більшість учнів перестали гомоніти. Лише короткі перешіптування лунали аудиторією. Містер «авторитет» прокашлявся.

— Мене звати містер Ділдсен і я головний керівник цього центру.

Кевін тихо пирхнув і нахилився ближче до Алекса:

— Йому краще пасувало б ім’я Ділдон.

Енні закрила рота рукою, щоб ніхто не почув її сміх. Я теж тихо пирхнула.

— Друже, – каже тихо Алекс, — ти збираєшся стати його особистим болем у дупі? – широка посмішка і глузливий погляд був направлений на Кевіна.

Моя подруга поруч ще дужче засміялася. Здається Енні навіть не подумала червоніти від цих жартів. Все ж таки не така вона вже і свята – маска, яку вона вдягає в компанії Кетрін, якої до речі досі немає. Наші веселощі перервав наступний монолог містера Ді.

— Я відповідаю за порядок та дисципліну цього центру. Тож забудьте про будь-які витівки. Я пильно слідкуватиму за кожним з вас.

Кевін нахиляється до мене:

— Це ми ще подивимося.

— Ти плануєш втрапити в халепу у перший же день? – шепочу я.

На що отримую лише широку посмішку. Нічого доброго він точно не планує. Я повернулася назад до кафедри.

— Графік протягом дня простий, – Ділдсен знову прокашлявся. — Протягом дня ви зобов’язані відвідувати лекції за обраним напрямком. Відмітити бажані лекції можна наприкінці в бланках. Їх ви можете взяти у ваших вчителів. Після, ви отримаєте власний розклад. Кожен учень зобов’язаний записатися хоча б на один лекційний курс.

Чи може цей вечір стати нуднішим? – подумала я. Мені так і не вдалося обрати з того, що було в тому буклеті.

— Цьогоріч ми розширили ваші можливості, – каже містер Ді. — Обмежена кількість учнів може отримати найцінніший досвід роботи в нашій бібліотеці. Наш бібліотекар містер Кроуфорд погодився приділити трохи своєї безцінної уваги.

Я не розуміла чи це він так знущався з бібліотекаря чи серйозно ставився так, ніби той володіє всім цим центром. Оглянувшись, я не побачила нікого хто міг би бути цим містером Кроуфордом. В аудиторії були лише вчителі запрошених шкіл і містер Ді, та мені було байдуже. Це мій щасливий квиток. Жодних бізнес-лекцій. Лише пошук, дослідження та книжки. Ідеально. Я нахилилася до Кевіна.

— Ти б хотів збунтуватися проти батька?

Кевін здивовано кліпнув.