Розділ 7

ЛЕНЗ

Ранок п’ятниці почався з дзвінка матері і новини, що вони з батьком будуть відсутні всі вихідні і я, як найкраща донька, відповідальна за будинок. Це означає – жодних вечірок. В такі моменти я усвідомлювала, що мої батьки і не знають мене насправді. Я і вечірки? Боже збав. Думка провести вихідні разом із Леві, не турбуючись, що його побачать, гріла мою душу.

Сьогодні мені навіть вдалося прийти завчасно до школи. Ненавиджу спізнюватися. Я краще прийду раніше на годину, але натомість не відчуватиму цю нав’язливу тривогу. У класі панувала метушня і це було не схоже на щось звичне. Всі зібралися біля якогось оголошення. Ні, я навіть не намагатимуся розгледіти, що там і до чого. Все ще дивлячись на натовп, підійшла до Сари та спитала:

— Що відбувається?

— Керівництво школи домовилося про тиждень практики в найбільшому науковому центрі. Профорієнтаційний табір. Лекції за всіма напрямками, щоб легше було обрати майбутню професію. О, а ще там величезна бібліотека.

— Я думала, що майбутнє більшості вже вирішили батьки, ні?

— Так, – зітхнула Сара. — Та це лише привід поглибити свої знання в потрібній галузі.

— Хлопці не виглядають задоволеними.

— Бо більшість бачили це як можливість відпочити від школи, насолоджуючись тамтешнім лісом та озером.

— Це багато пояснює.

— Вчителі кажуть, що це обов’язкова поїздка. Уникнути її можна лише з офіційно підтверджених причин, які входять у дуже короткий перелік.

— Захворіти не варіант, еге ж?

— Ні. Ще в кінці вимагатимуть доповідь, як звіт про пройдене навчання. Для того щоб полегшити процес, всіх ділитимуть на пари. Розвиток командної роботи і все таке, – дівчина посміхнулася.

Мені не сподобалася ця ідея.

— З ким ти вирішила працювати?

— О, я не їду. Батьки надали документи від університету, в який я планую вступати. Я відвідуватиму курси там.

— Як зручно, – пирхнула я.

Питання щодо майбутнього я відкладала до останнього, враховуючи, що мої батьки очікують, що я вступатиму на бізнес-напрям. Сказати їм про мистецькі факультети, мені сміливості все ще не вистачає, тож тепер ця поїздка від школи лише глибше розкрила болючу рану всередині. Я не зможу обрати власне майбутнє. Коли натовп нарешті розбігся, мені вдалося дістати ознайомчий буклет. Прекрасно, це ще і з понеділка. Двогодинні лекції кожного дня і в переліку жодної творчої спеціальності. Чому я не здивована? Тішив лише доступ до бібліотеки та можливість відпочинку. Це могло бути чимось цікавим.

Я відкинула думки про вибір свого майбутнього. До випуску ще рік – встигну розібратися. Окрім цього у всій цій ситуації є одне АЛЕ: якщо Леві про це дізнається… Враховуючи те, що він сказав мені вчора – нічим хорошим це не закінчиться. А якщо це на нього вплине? Думка, що він зникне, змусила мене здригнутися. Втратити його було моїм найбільшим страхом. Він точно буде не в захваті від новини.

***

По дорозі додому я відправила матері повідомлення про поїздку. Знаючи моїх батьків, вони можуть і не повернутися до того часу. На додачу до цього я все ще не знаю як сказати Леві про поїздку. Чим далі тим, глибше мої думки переходили з крайності в крайність. Я згадала вчорашню розмову і невиправдані ревнощі Леві, хоч він їх, звісно, не визнав. Чи може це означати, що він щось відчуває до мене? В чому ж тоді його проблема? Це ж можна було просто визнати. Хоча гаразд, в цьому ми дуже схожі. Визнавати власні почуття може бути складніше, ніж здається.

Знайомий голос пролунав позаду. Ентоні знову насувався на мене. Іноді він нагадував мені загублене цуценя. В голові промайнула думка, яка змусила мене посміхнутися. Провокації та маніпуляції жахлива річ, якщо спитаєте, та побачивши цього рудого хлопця, я не могла не скористатися можливістю.

— Привіт, – сказала я випромінюючи найкращу посмішку, яку знайшла у своїй акторській майстерності.

— Привіт. Чув, що в цьому році ваш клас їде в навчальний табір.

— Так, ти там був?

— Я? Пфф… Ні, звісно. Там немає спортивного напрямку, а я, – він вказав на свою баскетбольну майку, — як бачиш вже обрав свій шлях.

Я кивнула. Моя розмова з ним завжди складалася з двох базових питань, то ж зараз уявлення не мала, що казати далі.

— Мені можна навіть не намагатися запросити тебе на каву сьогодні?

Якщо я погоджуся, точно отримаю відповіді на деякі питання і можливо роздратую Леві. Що не дуже добре. Хоча частина мене відчувала захват від потенційного виразу його обличчя.

— Знаєш, у мене є трохи часу.

Те як засвітилося його обличчя, викликало в мене нудотне відчуття провини. Боже, я жахлива людина. Яку б надію зараз цей хлопець не відчув, мені доведеться розбити її вщент. Відкинувши ці думки, я дозволила Ентоні обрати найближчу кав’ярню в студентському містечку неподалік школи. Якщо хтось з дівчат нас побачить, особливо Кетрін, чутки підуть по всій школі.

Забравши своє замовлення, ми сіли за столик на терасі. Я поглянула на Тоні, відпиваючи трохи гарячого напою.