Розділ 1

Навкруги була суцільна темрява. Спогади, почуття, все перемішалося в болючу суміш, що розривала мої груди зсередини. Я мушу повернутися. Ця думка постійно повторювалася у свідомості. Повернутися? Куди? До кого? Я нічого не розумів. Здавалося, саме існування було оманливим відчуттям. Я взагалі живий? Я? Хто я взагалі? Ким я був чи ким є? Потік думок викликав головний біль. Мені треба щось згадати. Де я?

Я спробував поворухнутися та роззирнутися навколо, але тіло відчувалося ефемерним. Якийсь гучний звук пролунав у спогадах, відгукнувшись болем по всьому тілу.

«Леві…» – пролунав десь жіночий голос, сповнений болю.

Хто це був? Він здався таким знайомим, таким теплим. Повинен повернутися – знову пролунало в голові.

Темрява ніби пливла довкола, огортаючи моє тіло. Можливо, варто просто здатися? Що б я не зробив, здавалося, замкнене коло продовжить існувати. Я назавжди залишуся тут. Від цієї думки на шкірі виступили сироти. Ні! Скільки б часу на це не пішло, скільки б спроб не знадобилося… Знову і знову. Я повинен повернутися.

Промінь світла, тоненький і ледве помітний розірвав частину темряви навпіл. Яскравий колір, незважаючи на розмір, здавалося, нищив все довкола. Я спробував рухатися йому назустріч. Темрява довкола явно цього не бажала. Тіло ніби огортала якась субстанція з єдиним бажанням – затягнути мене назад і більше не відпускати. Не цього разу, не цього…

Світло наближалося. Чи це я рухався йому назустріч? Я відчув свіже повітря та тепло сонячних променів. Пахне… річкою?

З останніх сил я змусив себе та своє тіло зробити ривок назустріч. Промінь пройшов крізь мене. Темрява відступила, натомість щось знайоме огорнуло мене. Знайоме відчуття…тепла. Один яскравий спалах і все почалося спочатку.