ПРОЛОГ

Місто Релінгтон 1996 рік.

Будівля приватної лікарні «Регард» була переповнена. Співробітники метушилися, виконуючи свої справи. Коридори були заповнені людьми, що очікували своєї черги. Жоден з відвідувачів не мав і крихти терпіння. Звісно, адже потрапити на прийом до одного з найдосвідченіших лікарів міста вимагало чимало часу, очікування і, очевидно, грошей. Мабуть, багато хто з присутніх вважав, що вага їхніх гаманців повинна відкривати їм всі дороги беззаперечно. А коли в одному приміщенні збирається цілий натовп собі подібних, то атмосфера всередині перетворюється на суцільний хаос. Така кількість озлоблених та егоцентричних людей, мабуть, підживлювала всіх демонів, які тільки й існують за рахунок найгидкіших проявів людства.

Високий чоловік у костюмі нервово постукував ногою, поки його дружина сиділа поруч на дивані.

— Це просто нечувано! Я заплатив за цей прийом тисячу доларів, щоб що? Чекати вже... – він поглянув на годинник — ДЕСЯТЬ бісових хвилин?!

Його дружина тихо пирхнула:

— Я вже сумніваюся в професійності цих лікарів. Чому тут так багато людей? Це ж приватна лікарня. Просто жах.

Двері у відділення різко відчинилися, і невелика група лікарів з каталкою швидко рушила і без того забитим коридором. Один з них гучно давав інструкції медсестрам, які квапилися допомогти.

— Жінка. Приблизно тридцять років. Внутрішня кровотеча, ліва легеня пробита.

— А термін вагітності? – спитала медсестра, поглянувши на помітний живіт пацієнтки.

— Орієнтовно сорок тижнів. Де лікар Чарльз? – спитав черговий швидкої, наближаючись до реанімаційного кабінету.

— Його вже сповістили. Він – в операційній.

Коротко кивнувши, черговий лікар швидко перемістив каталку і зачинив за собою двері реанімації. Медсестра важко зітхнула, повертаючись до рецепції.

— Взагалі-то в нас запис до лікаря Чарльза! – обурений раніше чоловік грюкнув долонями по столу, — Ми були першими!

Медсестра поглянула на нього, навіть не намагаючись приховати власного обурення.

— Звісно, сер, але виникла непередбачувана ситуація. Ви ж самі бачили.

— Та начхати мені! Чому взагалі таких людей пускають сюди?! Це ж приватна лікарня, а не прохідний двір для людей з вулиці!

— Сер, прошу, заспокойтеся! Вас приймуть, щойно лікар Чарльз завершить операцію.

Містер «жахливе обурення» тільки голосніше гаркнув на всю цю ситуацію, мов дика тварина, вклавши в це гарчання всі свої примітивні емоції ,і повернувся до дружини.

***

На вулиці сонце вже заходило за обрій. Помаранчеві промені просочувалися крізь лікарняні вікна. Втомлений чоловік, з кількаденною щетиною та втомленими очима, сидів на одному зі стільців у залі очікування. Він схилився, спираючись ліктями на коліна.

— Містер Ланкастер? – пролунав чоловічий голос.

Піднявши погляд, чоловік побачив лікаря, який чекав біля кабінету, жестом, запрошуючи всередину. Втомлено зітхнувши він піднявся і мовчки зайшов у невеличку кімнату. Лікар Чарльз зайшов одразу за ним. Коли той сів за свій стіл, містер Ланкастер вмостився навпроти в широкому кріслі.

— Як вона? – спитав він у лікаря.

— Зараз її стан стабільний, але потрібно багато часу на відновлення.

— А дитина?

Тиша запанувала на декілька секунд.

— Мені дуже шкода. Уламок з авто завдав смертельної шкоди.

Ланкастер затулив обличчя руками, збираючись із силами.

— Якщо вам це потрібно, наша лікарня пропонує послуги поховання. Чи ваша сестра хотіла б цього?

— Важко сказати. Не впевнений, що я повинен це вирішувати. Ми з Камелією…не так часто спілкувалися. Тільки в останній місяць трохи налагодили відносини, коли вона… – чоловік перервав себе. Вагання промайнуло на його обличчі.

— Коли що? – спонукав продовжити лікар.

— Останнім часом вона… здавалася наляканою? Не знаю. Ніколи її такою не бачив. Каме стала параноїком. Їй здавалося, що щось переслідує її та дитину.

— Хто міг її переслідувати?

— В тім-то і річ, лікарю. Вона… описувала це як «щось», а не «хтось». Подумав, що, можливо, це через вагітність. Щось на кшталт депресії абощо.

Лікар зробив нотатку у блокноті.

— Як тільки її стан стабілізується, ми проведемо додаткове обстеження. Психологічний стан важливий – особливо після втрати дитини.

Ланкастер лише кивнув.

— На випадок, якщо все ж таки надумаєте поховати немовля, просто вкажіть його ім’я на рецепції – наші медсестри все організують.

— Я навіть не певен, що знаю, як вона хотіла його назвати. – зітхнув чоловік. — Щось на літеру Л….