РОЗДІЛ 10

РОЗДІЛ 10

Вітер ніжно обдував волосся Ленз. Гілля верби водило по воді. Дівчина сиділа на м’якій траві. Леві підійшов і сів поруч, поклавши свою руку на її.

• Що ми тут робимо?
• Я обрав найспокійніший закуток твоєї підсвідомості, щоб саме тут попрощатися з тобою.
• Чому ми повинні прощатися? Я хочу бути з тобою.
• Пробач, коханнячко… Але цього не уникнути, я використовую останні свої сили, як твоєї уяви, щоб поговорити.

Вона поглянула на нього заплаканими очима.

• Не плач, будь ласка, - Леві провів рукою по її щоці.
• Ми більше не побачимося?
• Побачимося, але не зараз. Обіцяю.

Ленз продовжувала плакати, а хлопець протирав їй очі, поки вона не заспокоїлась. Леві двома руками притягнув її обличчя ближче і поцілував. Це був сповнений ніжності та суму поцілунок. Хлопець не відпускав її. Їх останній поцілунок був довгим, обережним та сповнений болю. Ленз якомога довше намагалася його затримати, але Леві мав замало часу.

• Зазирни у ящик, - сказав він перед тим, як назавжди зникнути з її свідомості.

Яскраве, біле світло вдарила по очах, коли дівчина прокинулася. Вона озирнулася довкола і зрозуміла, що це лікарняна палата. Мама сиділа біля ліжка. На іншому стільки обережно була розвішена коричнева куртка.

• Ти прокинулась, - зраділа матір.
• Що сталося?
• Ти не пам’ятаєш? Водій вантажівки не впорався з керуванням і ледве тебе не збив.

Ленз згадала і почала плакати. Леві загинув, тепер вона залишилася сама.

• Мене відштовхнули, щоб врятувати. Вантажівка збила Леві. Де він?
• Ти про кого? Там була лише ти. Ніяких інших постраждалих не було. Мабуть, це через струс мозку в тебе все змішалося.
• Ні-ні-ні!, - не вгамовувалась Ленз.

Мати намагалася заспокоїти доньку, але дівчина відмовлялась приймати реальність. Вона ж бачила його декілька хвилин тому, неможливо. Чому це відбувається саме з нею. Батько забіг до кімнати з лікарем, Ленз вкололи заспокійливе і вона знову заснула.

Прокидаючись раз за разом вона кликала Леві. Біль всередині повільно роз’їдав її. Лікарі не випишуть її до поки не впевняться, що все гаразд, а істерики і крики в яких вона кличе хлопця, якого ніхто з оточення не знає, лише погіршували ситуацію.

На третій день в лікарні Ленз змогла зібратися з силами і триматися в спокійному стані. На обличчі більше не було жалю чи смутку, але в душі вона кричала щосили, плакала і благала, щоб все це було лише сном.

Новорічні свята проминули повз неї, всі вітали один одного з Різдвом, лише Ленз носила в собі траур. Коли батьки пішли розмовляти щодо її виписки, дівчина вийшла з кімнати. Їй остогидло перебувати в ліжку, де всі тільки то і роблять, що крутяться та метушаться довкола.

Вона пробралася по коридору і піднялась нагору. На даху лікарні була невелика зона відпочинку. Ленз пройшла туди і обперлась об перило. Погода була холодною, руки поступово задубіли. Єдине, що дівчину трохи зігрівало, це коричнева куртка, яку їй залишив хлопець. Вона вглядалася вдалечінь і думала, що робити далі. Попереду закінчення школи та вступ до університету, їй так хотілося переживати все це з ним.

• Ось ти де, - сказав хлопець.

Ленз обернулася і побачила Кевіна.

• Що ти тут робиш?
• Прийшов тебе навідати. Побачив, що тебе немає в палаті і поки твої не влаштували гамір, вирішив заглянути сюди. Як відчував, що ти тут.
• Набридло сидіти весь час там.
• Розумію. Я приніс тобі ковдру, бо на вулиці зима все ж таки, - він простягнув предмет їй.
• Дякую, - вона знову звернула погляд на вулицю.
• Я сказав своїм батькам, що хочу вступити на слідчого.
• Це ж круто і що вони сказали?
• Спочатку здалося, що тато не зрозуміє, але ж він прагматичний чоловік, тому ми посперечалися, що якщо я спокійно витримаю навчання, то він не проти. Але якщо десь дам слабину, то моя доля давно визначена.
• Непоганий початок.
• А в тебе що сталося?
• Сама не розумію, - сумно сказала дівчина.
• Ти ж пам’ятаєш, що можеш ділитися зі мною, чим завгодно?
• Так, але якщо я хоч комусь про це скажу, то мене не те що випишуть, а швидко переведуть до психіатричного відділення.
• Обіцяю, що буду мовчати до самої смерті, - Кевін підняв долоню присягаючись.

Ленз зітхнула і почала свою історію з самого початку. Розповідаючи, вона наче сама знову переживала ці події. Самотнє дитинство, берег річки, таємничий хлопець, чудові роки спільного життя, кохання, пригоди, розслідування і прагнення стати людиною. Коли історія добігала кінця, Ленз знову хотілося плакати. Кевін обережно торкнувся її плеча.

• Дякую, що розповіла. Мені шкода, що з ним таке трапилося.
• Не вважаєш мене божевільною?
• Іноді ти дивакувата, нерозсудлива, але точно не божевільна.