РОЗДІЛ 5

РОЗДІЛ 5

Ленз прокралася до своєї кімнати, щоб не розбудити батьків. Зачинивши двері, розвернулась до хлопця.

• Де ти в біса був?

Хлопець мовчки поклав зошит до шухляди з замком, повернувши маленький ключ, він запхав його під подушку на підвіконні. Дівчина не відводила від нього погляд, їй потрібні були пояснення.  Леві сів на ліжко, поклавши лікті на коліна, опустив голову. Ленз подумала про те, як не приємно відчувати наскрізь мокрий одяг на своєму тілі, вона підійшла до нього, торкнувшись рукою волосся. Воно, як і одяг стало сухим. Сила думок мала свої привілеї. Дівчина ніжно торкнулась його плечей, він подився на неї.

• Зніми його.
• Що?

Леві показав на годинник. Ленз взялась за ланцюжок і стягнула його.

• Стрілки зупинилися ще годину тому, з того моменту я не зміг його торкатися. А це означає, що лише ти можеш звільнити мене від нього.
• Ти перевірив його дію?
• Люди мене бачать, чують, можуть зі мною взаємодіяти, як і я з ними. Так само як з тобою, тільки …
• Тільки вже без мене, ти став незалежним, - сказала вона, на що він пирхнув.
• Це ілюзія, тепер я залежний від цього, показав на годинник, який лежав поряд. – Тільки, коли він перестає діяти, стає наче ошийник, який повільно душить мене.

Дівчина взяла його за руки.

• Я не хочу змушувати тебе його носити. Ти ж знаєш, що я тебе… - завагалась вона. – у будь-якій формі люблю.

Леві присунув її ближче, щоб обійняти.

• Мені б хотілося з’явитися людиною в цьому світі для тебе, але те, що ми маємо зараз, наче зовсім не правильне, не знаю, як пояснити.
• Наче це всесвітній парадокс, - сказала дівчина, провівши долонею по його волоссю. – Розкажеш де ти був?
• А ти скажеш, що сталося в школі?

Подивившись один одному у вічі, вони зрозуміли, що не отримають відповіді на поставленні питання. Дівчина зручно вмостилась в ліжку, хлопець був поряд з нею. Вона лежала на його плечі, а він тримав її за руку то переплітаючи їхні пальці, то відпускаючи.

• Я боялася, що ти зник назавжди.
• Тільки смерть змусить мене покинути тебе, коханнячко.
• Ти забрав книгу?
• Я повернув її власнику.
• А що це за зошит, який ти приніс?
• Досить питань на сьогодні, - він відпустив її руку, - хочу спати.

Ленз так нічого і не дізналась у Леві, тому їй залишалось лише заснути перебираючи подумки свої здогади.

На наступний день, відіспавшись, дівчина спускалась на кухню, щоб приготувати сніданок собі і Леві. Після довгого перебування у реальній формі, він відчув на собі фізичну втому та голод. Ленз поралась на кухні, коли батько вийшов зі свого кабінету. Він сів за кухонний стіл і мовчки спостерігав за донькою.

• Доброго ранку, - привіталась вона. – Тобі щось приготувати?
• Ні, дякую, ми вже поїли. Ти сьогодні пізно прокинулась, втомлюєшся у школі?
• Можливо трохи.

Дівчина наклала в тарілку достатньо їжі та рушила до себе.

• Сядь, - більш строго сказав батько.
• Я хотіла поснідати у себе, на завтра багато, що треба вивчити.
• Ось воно що, і довго ти плануєш брехати?
• Ти про що?
• А те, що зранку, дзвонила твоя викладачка, питала чи все в тебе гаразд. Виявилося, що останній тиждень ти не з’являлася у школі.
• Я все поясню, - почала виправдовуватися дівчина.
• Мені не треба пояснень, мабуть, ти вирішила, що вже доросла та самостійна? Я занадто довго заплющував очі на твою поведінку. Поки ми з мамою вирішуємо важливі справи, розраховувати на відповідальну поведінку за нашої відсутності, я не можу. Ввечері нам треба їхати в інше місто на декілька днів для того, щоб підписати вигідний договір про співпрацю. З нами їдуть містер та місис Томпсон, як партнери по фірмі. Ти залишишся у їхньому домі, їх старший син радо погодився приглянути не тільки за своїми братом та сестрою, але і за тобою.
• Але я не дитина, щоб хтось слідкував за мною. Чомусь тебе це не турбувало декілька років назад? Що ж змінилося? Я нікуди не поїду.
• Тебе ніхто і не питатиме, щоб до вечора взяла необхідні речі! – гаркнув він на неї.

Дівчина розвернулася і побігла нагору, голосно гупнувши, заходячи до кімнати.

• Ненавиджу! – крикнула вона, стукнувши кулаком по дверях.
• Що він сказав?
• Він дізнався про школу, що я прогулювала. Навіть слухати не захотів.
• І щоб ти йому сказала, що весь тиждень бігала за чарівним годинником?
• Я б щось вигадала. А тепер вони їдуть собі по роботі, а мене справляють до дітей їхніх друзів. Бо там більш відповідальні підлітки, не те що я, - обурювалась вона.
• Тобто вони тебе заберуть? – напружився хлопець.
• Сьогодні ввечері. Леві, що робити? Томпсони живуть на іншому кінці міста, сама я не повернусь додому, навіть, якщо втечу.
• Ти не будеш нікуди тікати.
• А ти не будеш тут сам, три дні тому, я вважала, що втратила тебе, а тепер пропонуєш, чекати поки батьки повернуться і заберуть мене додому? Вони можуть тижнями працювати без перерви, а це ще і в іншому місті. – не могла заспокоїтися дівчина.