РОЗДІЛ 4

РОЗДІЛ 4

Ленз пройшла на кухню. Мати розмовляла телефоном, а двері до кабінету батька були відчинені. Дівчина настільки звикла до їх відсутності, що бачити всю родину вдома стало незвично.

• Привіт, - першою сказала вона.
• З поверненням, добре відпочила?
• Так, - невпевнено сказала Ленз.
• Вона вже вдома? – тато викрикнув зі своєї кімнати.
• Привіт, тату.

Чоловік підійшов до дружини.

• Нам нещодавно дзвонив один з ваших кураторів, здогадуєшся щодо чого? – запитав батько.
• Ймовірно, щоб поскаржитися на мене та моїх друзів?
• Не тільки, а ще щоб повідомити, що наша донька ризикує життям, займаючись дурницями.
• Це не так, - заперечила дівчина.
• Неважливо, - додала матір, - ми не хочемо, щоб за нашої відсутності, ти займалась дурощами. Відтепер ми будемо слідкувати за тобою. Не вистачало, щоб ти потрапила в погану компанію.
• Дійсно, знаєш скільки підлітків згубило своє життя, - додав батько.
• Не треба цього, тату. – розізлилась Ленз. – Вас там не було, як  більшість часу мого життя. Не треба грати тут в турботливих батьків. Єдине на що вам не начхати це ваша робота. Тоді в таборі я чудово проводила час з друзями, і до вашого відома, після того, як цілу ніч працювала над доповіддю в бібліотеці, - збрехала вона. – Тому не удавайте, наче знаєте, як мені краще! – крикнула вона і швидко піднялась до себе.

Зачинивши двері, вона стояла там ще з декілька секунд, вгамовуючи злість.

• Ленз. – тихо сказав Леві.

Дівчина різко обернулася і мовчки кинула йому в обійми. Вона міцно його притискала, і без зупинки просила вибачення.

• І ти мене пробач, - провів він рукою по її волоссю.

Вона не відпускала його, тому він взяв її на руки і поніс до ліжка. Вмостившись поруч знову обійняв.

• Якби ти зник, я б себе ніколи не пробачила б.
• Та куди ж я подінусь, - заспокоював її хлопець. – В цьому світі я існую лише заради тебе.
• Наскільки тобі було погано?
• Насправді, - задумався він, - спочатку я тримався через злість та обурення, але потім, коли мене відпустило, готувавшись до найгіршого, я почув твій голос.
• В сенсі? – здивувалась дівчина.
• Він лунав в моїх думках. В першу ніч без тебе, мене не переслідували жахи, бо єдине, що я бачив заплющуючи очі це зорі.

Ленз відсунулась і подивилась на нього.

• Не може бути, але ймовірніше саме в той час, я дійсно лежала під зоряним небом. Мені хотілось, щоб ти це теж бачив. Тоді ж в моїй голові прозвучав твій голос, але я не одразу це зрозуміла, - задумалась вона. – Ти сказав..
• Я бачу, - одночасно сказали вони.
• Тобто в нас сформувався ментальний зв’язок, - подумав Леві. – Це багато пояснює. Може ти щось таке робила в таборі, що могло вплинути на нас?
• Нічого, лише навчання, - збрехала дівчина. Вона не хотіла знову підіймати тему «Леві людини», принаймні поки не дістане інформацію варту його уваги.
• А через що тебе вичитували батьки?
• За те що вчуся жити без них, - саркастично сказала Ленз. – А якщо серйозно, то я з друзями прогуляла в останній день лекції, щоб піти на озеро.
• Ти тонула, - усвідомив хлопець.
• Звідки ти? – здивувалася вона.
• Бо в цей момент, я це відчув, наче темрява ковтає мене, повітря немає, а моє тіло поступово втрачає фізичну форму.
• А потім?
• Потім відпустило, я не надав цьому значення, бо все було схоже на одне жахіття, яке переслідує мене кожен раз, коли я засинаю без тебе.
• Що то було, що саме тобі сниться?
• Не можу сказати точно, бо з пробудженням залишаються лише неприємні відчуття, без деталей.
• Я теж погано сплю без тебе, - зізналась дівчина.
• Мабуть, ми оберігаємо один одного від подібного, - задумливо сказав Леві.

Ще трохи побалакавши, дівчина та хлопець заснули не розриваючи обійми.

На наступний день, Ленз не відривалася від ноутбука в пошуках бажаної книги. Вона перечитала десятки форумів, відвідала всі можливі книжкові онлайн магазини, сайти видавництв, але нічого не знайшла. Діставши газети з сумки, почала знову їх гортати.

• Навіщо тобі це? – запитав Леві.
• Я…, - завагалась вона, - якщо тобі скажу, ти можеш знову почати на мене злитися.
• Послухай, - хлопець видихнув, - того разу я погарячкував. Мені зрозуміло твоє прагнення, тому, щоб ти не робила, я не буду перешкоджати. Просто не приховуй нічого, що може стосуватися мого життя.
• Добре, - погодилася Лез, - в цих газетах йде мова про дівчину, яка ймовірніше так само, як і я мала уявного друга.
• І що з нею сталося?
• Наразі, я знаю що п’ятдесят років назад, вона потрапила в психіатричну лікарню.
• Багатообіцяюче, - саркастично сказав хлопець.
• Вони не розкривають всієї історії, цим я і займаюсь, є книга, в якій один чоловік детально описав все, що з нею відбувалося.  Але майже всі вони знищенні, єдиний шанс, знайти її, це шукати колекціонерів дивних речей, яких нема на жодних форумах. Про цю книгу або ніхто не чув, або висловлюють лише власні здогадки.
• Я можу тобі допомогти, але є одна умова. Якщо на мою думку твої пошуки зайдуть занадто далеко, то ти зупинишся.
• Що в твоєму розумінні зайти занадто далеко?
• Ризикувати життям і неважливо моїм чи твоїм.
• Домовились, - сказала дівчина, простягнувши йому руку.