РОЗДІЛ 1

РОЗДІЛ 1

Вітер повільно розхитував гілля верби, які опускалися до самої річки. Було прохолодно, літні дні поступово переходили в осінні. Ленз сиділа на березі в невисокій траві з альбомом в руках. Вона намагалась якомога детальніше змалювати всю ту природу, яка її оточувала. Був вечір, дівчина сиділа тут третю годину і була готова сидіти вічність, лише для того, щоб не повертатися додому. Так сталося, що власне життя несеться, оминаючи її бажання та втіхи. Ленз сиділа серед природи і насолоджувалась останніми днями проведеними тут. В цьому маленькому, але мальовничому містечку вона прожила тринадцять років, до поки її батьків не прийняли рішення переїхати. Вона не хвилювалась, щодо втрачених друзів чи нової школи, яка її чекала, бо більшість часу звикла бути сама. З самого дитинства Ленз спостерігала, як мама і тато дуже зайняті роботою та будуванням успішної кар’єри, а донька могла отримати будь-що окрім їх уваги та любові, яку так вона просила. Тому з часом дівчина просто змирилася. В школі Ленз не підтримувала дружні стосунки з кимось,  тому часто проводила час наодинці на березі річки. І зараз вона відчувала велику зраду власного комфорту. В неї більше не буде можливості ось так сидіти і насолоджуватися тишею вечірньої природи. Її нове місце проживання велике та гучне місто, яке дає великі можливості її батькам, але страшенно пригнічує її. Після емоційної сварки з матір’ю Ленз просто покинула будинок і прийшла в місце спокою. Вона назавжди хоче закарбувати в пам’яті все те, що вона так любить. Закінчуючи свій малюнок, сльози почали капати на папір, дівчина не могла більше стримувати емоцій.

Раптом вона почула чиїсь кроки і обернулась – біля неї стояв невідомий хлопець. В нього було темне волосся, блакитні очі, одягнений в шкіряну коричневу куртку, на вигляд він був трохи старший за неї.

• Невже все так погано? – запитав він.
• Хто ти? І що тобі треба?
• Мене звати Леві і я плід твоєї уяви.
• Що ти верзеш? – запитала Ленз.
• Це все дуже складно пояснити, - продовжив хлопець. Я просто відчув, що потрібен тобі і з’явився.
•  Ти божевільний, - видихнула дівчина і відвернулася від нього.

Хлопець сів поряд з нею. Ленз глянула на нього і відчула щось дивне. Зазвичай їй не хочеться перебувати в компанії інших людей, і в подібній ситуації вона просто пішла б геть, але цього разу щось відрізнялося.

• Я розумію - тобі погано через переїзд. Але треба іноді дивитися на речі з різних боків. Зміни в житті неминучі і це твій шанс навчитися підлаштовуватися під них, як вигідно тобі, - сказав хлопець.
• Звідки ти?.. – здивувалась дівчина.
• Я ж кажу, як би це божевільно не звучало. Але мені відомо, що я не людина, що ти вигадала моє існування, тому я тут.
• Хочеш натякнути, що я з’їхала з глузду?
• Як би хотів тобі таке сказати, то сказав би прямо – впевнено сказав Леві.
• Добре, опустимо варіант, що я не сповна розуму, і тоді виходить, що … Це неможливо розглядати по іншому, - заперечила Ленз. – Але чомусь я тобі вірю.
• Тоді повернемось до того, що так тебе турбує?
• Мене це більше злить, ніж турбує. Батьки не цікавляться тим, що для мене важливо. Завжди роблять, те що вважають за потрібне і не чують мене. Так з самого дитинства, колись їм треба було зустрітися з партнерами по бізнесу і вони потягнули мене з собою, сподіваючись, що мені вдасться знайти спільну мову з їхніми дітьми. Один з них ходив за мною і не давав спокою, а я лише хотіла побути сама і пережити той вечір. В результаті не витримавши просто врізала йому. – згадавши це Ленз посміхнулась. – Мені страшно, - зізналась Ленз, - страшно, бути серед гучних натовпів, купи людей, з якими треба спілкуватися, знайомитися, дружити. Здається я просто не створена для такого.
• Але зараз ти спокійно спілкуєшся зі мною, тобі треба просто бути собою, потрібні люди з’являться в твоєму житті, - сказав Леві.
• Мабуть, тому що ти моя уява, - повеселішала Ленз.
• То тепер ти це визнаєш? – посміхнувся хлопець.
• Ну, в мене нема вибору, або ти просто дивний юнак, який піде додому і ми більше ніколи не побачимось, - на секунду від цих слів їй стало сумно, - або те що ти кажеш правда, - закінчила фразу дівчина. – Ми можемо це перевірити.
• Як?
• Найцікавіше в цьому житті невідоме, якщо ти дійсно вигадка, то тебе повинна бачити лише я. Підемо до мене, мої рідні тебе не помітять.
• Найцікавіше те, що невідоме, - задумливо повторив Леві.
• Так, а що? – запитала вона.
• Повторюй цю фразу собі частіше, - з усмішкою сказав хлопець, - бо будь-яка зміна в житті і є цим невідомим.
• Добре-добре, - вже з гарним настроєм сказала Ленз. – Пішли будемо досліджувати невідомість разом.