ХТО КЕРУЄ УВАГОЮ?

Сьогоднішні рекламники, у симбіозі з піарниками, використовуючи можливості сучасних ЗМІ, геть-чисто спростували економічну аксіому «Попит народжує пропозицію». Тепер вони самі створюють попит, навіть на не самі найкорисніші товари, послуги і продукти.

Я не хочу сказати, що реклама — це погано чи добре, в рекламі сьогодні працюють геніальні люди, реклама сьогодні — це мистецтво. Посудіть самі: у сучасному, «шаленому» потоці інформації наша свідомість створює захисні блоки від надлишку цієї інформації, інакше ми б просто збожеволіли. І тому пробитися в зону нашої уваги не так просто. Ось чому рекламники з піарниками так викручуються. І тільки по-справжньому талановиті та креативні люди можуть пробитися в зону людської уваги.

Їхній би талант і енергію спрямувати не на збільшення споживчого попиту, збільшення споживання заради самого споживання, а навпаки, звернути увагу людей на те, що вони «рубають сучок, на якому сидять», виснажують природні ресурси, та ось біда: грошей за це не платять, а то й «по шапці надають».

У наших «друзів» навіть є шкала або міри оцінки нашої уваги: ​​у телерадіокомпаній і у політиків це рейтинги, у шоуменів і спортсменів — популярність, у всіляких інтернет-ресурсів — відвідуваність.

А ось, наприклад, популярність футболу можна обчислити по збільшенню продажів пива під час проведення великих футбольних турнірів. Думаєте — жарт?

У багатьох сучасних компаній їхній розкручений бренд — торгова марка — оцінюється дорожче, ніж усі матеріальні активи цих компаній.

Економіка нашої цивілізації дійшла до того, що нематеріальні товари стали дорожчими за матеріальні. Цінність брендів і торгових марок полягає в тому, що ми про них знаємо, тільки і всього. Соціальна вага політиків і різного сорту знаменитостей полягає в тому, що ми про них знаємо, тільки і всього. Навіть не важливо: що ми про них знаємо!

Виникає ще одне питання: а чи потрібно мені про них знати?

— Мене тут занадто занесло в бік матеріального. Хочу навести приклад, який зможе переконати Вас у тому, що наша увага дорожча за будь-які гроші, славу, владу.

Багатодітна мати з усіх своїх дітей трохи більше любить ту дитину, яка в дитинстві більше за інших хворіла, біля колиски якої вона провела найбільше безсонних ночей. Звичайно, якщо її запитають, то вона скаже, що любить усіх своїх дітей однаково. Але до одного з них, у кого вона вклала уваги трохи більше, ніж в інших, мати все одно ставитиметься по-особливому.

До чого ж було сказано все вище сказане?

Ще в першій половині минулого століття вчені експериментальним способом довели, що просте спостереження змінює хід фізичного експерименту. Так званий «ефект спостерігача». Це може означати, що ми можемо змінювати реальність за допомогою всього лише свого власного спостереження за чим-небудь, тобто за допомогою уваги.

Навіть якщо ми не бачимо, а просто думаємо про що-небудь — ми даємо цьому силу.

Як приклад — тесляр, перш ніж зробити табуретку, будує її в розумі. Але якщо подумати, то до цього в іншої людини виникла потреба в цій табуретці, і цілком можливо, що тесляр не знав про цю потребу. Правильніше сказати, не знав у своїй свідомості.

Я хочу сказати, що всі ми взаємопов'язані на рівнях, які вищі за нашу свідомість. Наші думки будують реальність, можна сказати «ткуть її» думка за думкою, петелька за петелькою, стібок за стібком.

Ті, хто використовують нашу увагу, добре знають про це. Можливо, що без злого умислу, а лише для власної вигоди, вони відволікають нашу увагу від чогось дуже важливого.

Серед сучасної інформаційної какофонії ми не чуємо, не бачимо найголовніших речей.

Так, завдяки рекламі, всім засобам масової інформації я дізнаюся багато потрібного. Але все одно ця вся інформація меготить, як брижі на воді, не дозволяючи зазирнути в глиб. І десь там за нею, за цією купою дрібних картинок, деталей, вібрацій — як фон, як реліктове випромінювання, яке ми не можемо вловити. Просто тому, що з народження звикли до нього. Але коли ми залишаємося сам на сам із собою, воно нагадує про себе і знову не дає спокою, і знову виникають запитання...

А для чого все це? А хто я? А що я знаю про себе? А для чого я живу?

— Може, я у своєму житті не приділяю своєї уваги чомусь, винятково важливому?

Чому, і кому саме? 

Тим хто поруч. Самим близьким людям. Навіть якщо вони зараз далеко.

Іноді щоб сказати таку просту річ доводиться стільки нагородити.