Нью-Йорк, зустрічай!

          Меліса вирішила пройтися додому пішки, бо була тільки 1пм [1], і ще весь день був попереду. Судячи із навігатору, йти додому приблизно хвилин 40-50, тому це була чудова можливість прогулятися та ближче познайомитися із містом, а за одно і знайти магазини продуктів, одягу та канцтоварів поблизу, а також кав’ярні, кондитерські та книжкові, і знайти той самий чудовий подарунок для місіс Клауз.

          Мілі дуже пощастило із погодою – світило ясне сонечко! Був чудовий день, який тільки можна уявити. Саме час для чудових прогулянок новим містом. «ООО… книжковий магазин! Те що мені треба!» - подумала про себе дівчина.

          -Доброго дня, Вам допомогти? – запитала дівчина-консультантка магазину.

          -Ні, дякую. Я просто хочу подивитися. Поки маю, що почитати.

          -Добре, якщо треба буде допомога. Звертайтеся.

          Книжкові магазини справді захоплювали. Тут завжди особлива атмосфера. Хтось приходить знайти собі фантастику, бо обожнює фей, а хтось прийшов за коміксами, а комусь до вподоби книги жахів. Проте тут об’єднує всіх любов до читання та бажання зазирнути в інший світ, світ який сповнений дивом та щастям. Книжкові магазини справді захоплюють своїми полицями, де розміщуються книги, які поділені за авторами та жанрами.

          «Хм…ні, я не можу вийти із книжкового магазину без книги. Все-таки візьму собі якусь почитати. Так, точно візьму цю книгу…»[2]

          Після книжкового дівчина пройшла ще декілька кварталів, і вийшла до одного із парків, які вона побачила на картах. Це був звичайний парк, проте для дівчини це було щось неймовірне, адже він виглядав точно як із фільмів «Netflix», де головні герої вперше поцілувалися або де їх поглядали перетнулися, точно у такому парку щось відбувалося чарівне та захопливе. По дві сторони росли неймовірні дерева – груші Каллері, які мали вигляд біленьких вертикальних хмаринок, бо мали білосніжні маленькі квіточки на своїх гілочках; тут же можна було помітити багряник канадський, який має певну особливість – його лавандові або рожеві квіточки росли прямо на стовбурі дерева, і дерево було неначе із казок про фею Дінь-Дінь, наче маленькі феї залишили пилок, і з нього з’явилися ці чарівні квітки. Проте найбільш дивовижним були килими із тюльпанів, які росли по всьому парку і мали різні варіації, тут можна було побачити і білі, і червоні, і жовті, і фіолетові, і мохнаті, і піоноподібні тюльпани, і вся природа відчувалася душою, хотілося розквітати з кожним все більше й більше!

          «ВАУ! Як тут ГАРНО! Я буду старатися ходити додому пішки частіше, щоб бачити цю красу та насолоджуватися кожною миттю, яку я проведу тут. Звісно вранці теж було б непогано раніше прокидатися і йти цим парком, та бачити як прокидається природа, але це дещо складно для мене…» - міркувала про себе Меліса.

          Дівчина вийшла до торгово центру, який був прямо на проти парку, і ось здається, що ти повернувся в реальний світ, наче вхід/вихід з парку – це двері в Нарнію[3], це два різні світи – там живе природа і вона керує світом, а тут шумне місто – де багато людей та авто.

          Торговий центр не був вражаючим, адже таких комплексів уже багато по світу, і вони зовсім різні – десь по-більше, десь по-менше, але сенс залишається той же – сотні різних магазинів. Серед купи цих магазинів Меліса хотіла знайти подарунок для місіс Клауз. Проте нічого гарного не могла знайти, вона вже пройшла три поверхи, проте ніяк не могла зрозуміти, що найбільше сподобається господині. І тут вона побачила зовсім маленький магазинчик у куточку поверху, він вирізнявся серед інших, бо всі були яскраві із скляними дверми, а цей був непомітний із дерев’яною вивіскою. Меліса вирішила заглянути туди, бо дуже стало цікаво.

          Зайшовши до приміщення дівчинках ахнула від здивування – це був магазинчик різних автентичних речей, які були наче зроблені власноруч, проте жодного продавця Меліса не знайшла, тому вирішила піти, однак коли вона вже виходила, її хтось окликнув:

          -Дівчинко, Ви щось хотіли?

          -Доброго дня. Та як так ходжу дивлюся. – обернулася на голос Мілі та відповіла на запитання. Перед нею стала бабуся років 65, яка була невисокого зросту, проте дуже стильно одягнуто, на ній була джинсова спідниця та біла сорочка, на шиї пов’язана ніжно-блакитна хустинка, на ногах були так звані грецькі сандалі, які були не високими. Та цей образ був просто дивовижний, а сиве волосся, додавало жінці елегантності.

          -Проходь дивися. Все, що ти бачиш на цих стелажах я зробила власноруч, можливо тобі щось приглянеться. Або я можу підсказати. – ніжним голосом відповіла стильна бабуся-продавчиня.

          -Так, дуже дякую. Якщо чесно я шукаю подарунок жіночці приблизно Вашого віку. Вона проявила відносно мене неймовірну турботу, хоча я їй ніхто і тепер я хочу їй віддячити якимось особливими подарунком.

          -Хм… знаєте, мені здається у мене є таке особливе. Ходімо до вітрини зараз покажу.

          -О, буду вельми Вам вдячна.

          -Ось, дивися. Цю хустинку я вишила сама. Ці орнаменти символізують здоров’я та довгі літа.

          Жіночка показала Мелісі білосніжну хустинку, на якій чорними та червоними нитками були вишиті різні геометричні орнаменти. Робота справді зачаровувала, це було щось неймовірне.

          -Ого, Ви справді це вишили самі?