Хлопець-стажер та улюблені книги

Офіс журналу був дуже затишним, тут працювало не багато людей. Три жіночки, дівчина років 20 та два хлопця. А кабінет директорки мав прозорі скляні стіни, тому було все дуже добре видно, але нічого не чутно (звукоізоляція напевно в них гарна), то Меліса зовсім не чула про що говорить секретарка Лізі, яка її впустила, із директоркою.

          Після короткої розмови із директоркою Лізі вийшла із її кабінету та запросила Мелісу пройти.

          -Доброго дня, мене звати Меліса Гайрі. Я Вам декілька місяців тому надсилала резюме і отримала від Вас лист-відповідь, де Ви вказали, що я Вам підходжу, проте я повинна пройти співбесіду. – хвилюючим голосом сказала Мілі.

          -Привіт, мене звати Віронія Джин, можна просто місіс Віві, я вже звикла, що мене так називають. – добрим голосом їй відповіла майбутня директорка Меліси (принаймні вона сподівалася, що все буде саме так).

          -Приємно особисто познайомитися, місіс Віві.

          -Так, я пам’ятаю твій лист і твоє резюме. Скажи будь ласка ти ж знаєш на яку тематику пише наш журнал?

          -Так, звісно, ознайомилася із статтями Вашого журналу і з задоволенням готова писати статті про різні класні лайфхаки для дівчат, цікаві факти про світ, естетичні ранки та знаходити чудові кадри для журналу, саме для цього я взяла із собою свою улюблену камеру. – все із таким же хвилюванням відповідала Меліса, як не як її доля вирішується.

          -Тоді, я думаю, що я беру тебе на випробувальний термін. Вітаю тебе у «LoveLife» («ЛюбиЖиття»). – радісно сказала місіс Віві.

          -Ой, дуже дякую! Я Вас не підведу! Я буду дуже старатися. У мене вже є декілька ідей для статей. Чи можу я узгодити їх з Вами, щоб почати працювати! А також згодом Вам хочу продемонструвати свої уміння як фотографа. – майже плескаючи в долоні сказала Мілі.

          -Так, давай відразу тебе познайомлю із нашою редакторкою, із ідеями поділишся із нею, вона також покаже тобі твоє робоче місце. До речі, ти будеш працювати за корпоративним комп’ютером чи особистим?

          -З Вашого дозволу я б залюбки працювала за особистим, бо для мене це дещо зручніше.

          -Взагалі без проблем. Якщо тобі краще за особистим ПК працювати, то будь ласка. Так, ходімо познайомлю із нашою редакторкою. Вона у нас також молода дівчина. Я думаю Ви подружитесь. – виходячи із кабінету сказала мені ці слова місіс Віві.

          Дівчата пройшли до іншого кабінету повз робочі місця інших журналістів. Всі працювали і розслабленій атмосфері, пили чай, занотовували якісь примітки, друкували щось на комп’ютерах, спілкувалися та радилися із колегами. Мілісі вже встигли приставити двох її колег: Дрега Майлера – молодий хлопчина, журналіст, який вже працює півтора року у журналі, влаштувався відразу після закінчення Гарвардського університету за напрямком «Журналістика»; та Ніку Окренію – дівчина, років 28-30, у журналі працює вже понад 3 роки, недавно повернулася із декретної відпустки. Загалом в офісі працювало 2 журналісти, про яких згадувалося вище, секретарка місіс Віві, власне місіс Віронія Джин, редакторка та ще один чоловік років 60, який відповідав за порядок у приміщенні.

          -Прошу любити і жалувати Меліса Гайрі. Наша нова журналістка. – представила мене місіс Віві дівчині, яка в окремому куточку для чаю робила собі (що? – звісно ж чай!). – представила мене Віронія Джин.

          -Доброго дня! Мене звати Веніс Бріз, можна просто Вені. Я редакторка журналу «LoveLife». – простягнула мені руку для привітання Веніс. На вигляд дівчині 22-23 роки. Неймовірної краси дівчина, яка мала довге русняве волосся, яке було супер рівне та слухняне. Обличчя було світле, а щоки мали ніжно персиковий віддтінок, що надавало обличчю особливої ніжності.

          -А мене можна просто Мілі, дуже приємно познайомитися. – простягнула я руку у відповідь.

          -Чай? Каву? Воду? Лимонад?

          -Якщо чесно не відмовлюся від кави.

          -О’к, тоді я роблю тобі каву, а ти йди до мене в кабінет, і там все обговоримо. Ми ж на «ти» можна?

          -Ой, так! Звісно! Супер! На «ти»! Тоді я чекаю на ТЕБЕ у твоєму кабінеті. Це ж той, що поруч із кабінетом місіс Віві? – все ще хвилюючись я запитала у Вені.

          -Так, це той кабінет.

          Меліса пройшла знову повз робочі місця своїх колег (ВЖЕ КОЛЕГ!) і помітила там хлопця, якого їй не представили. Він працював в дальному кутку і був дуже зосереджений за роботою. Дуже милий і привабливий хлопець років 25. Він мав дещо груби обриси обличчя, проте вони його не робили злим, а навпаки дуже солідним та серйозним, а чорна сорочка йому дуже пасувала.

          «Ого, який симпатичний. Хм… цікаво хто це? Та чи є у нього дівчина? І чому я думаю чи є в нього дівчина!? РОБОТА! РОБОТА! І ще раз РОБОТА» - подумала про себе Меліса.

          -Хей, Мілі, ти заблукала? Мій кабінет ось ліворуч від тебе. – сказала мені Вені.

          -Ой, та я задумалася. Просто мені стало цікаво, хто той хлопець, що сидить в кутку, бо мені його не представили. – не задумуючи над своїми словами сказала Мілі.

          -А, то наш відлюдкуватий стажер. Він зараз вчиться в університеті на магістратурі і проходить стажування. Взагалі він чесно говорячи якийсь дивний: ні з ким не спілкується, статті не показує; говорить, що як все завершить – покаже. Короче він нас не чіпає, і ми його не чіпаємо. Він нам не заважає, а стажування пройти йому треба, то ми вирішили хай сидить.