Розділ 1.

У Джейн було все для щастя: люблячий чоловік, улюблені діти, прекрасна робота. Що можна бажати кращого?
Це був звичайний понеділок. Вона, як завжди наспіх збиралася на роботу. 
- Любий, ти завезеш дітей до школи?
- Кохана, у мене важлива зустріч.
- Я розумію, але у мене презентація мого проекту. Від цього залежить подальша моя кар'єра. Завези їх хоча би раз.
- Джейн, я справді не маю часу. 
- В тебе ніколи його не має. Скільки можна? Діти скоро забудуть, як ти виглядаєш. 
- Давай не будемо сваритися. Просто сьогодні їх завезеш ти, а весь наступний тиждень їх возитиму я, гаразд?
- Добре, діти бігом в машину.
Вона летіла на шаленій швидкості, аби усе встигнути. 
В той час в поїзді Нью-Йорк - Вашингтон їхала Еліс. Їхала туди, куди очі глядать. Зрада коханої людини, звільнення з любимої роботи і втрата близького друга відбивалися на її обличчі. Сенсу залишатися в улюбленому місті не залишалося. Вона згадувала всі ці чотири роки з теплом, який перепліталися з невимовним болем. А що ж далі?
Джейн вже майже доїжджала до міста, коли побачила, що дорогу починав перекривати  шлагбаум. Часу зрадницьки не вистачало і вона відважилася на божевільний вчинок. Замість того, щоб притормозити, вона впевнено натиснула на газ. Декілька секунд....
Декілька секунд не хватило, щоб проскочити перед поїздом. 
Туман, якісь постаті бігають і кричать про допомогу і раптом темрява, суцільна темрява, котра краще б ніколи не закінчувалася.
Еліс спокійно сиділа у своїх думках, коли поїзд раптово зупинився. Повз пробігли співробітники у формі. Люди почали метушитися, хтось почав говорити про якусь аварію, хтось вже викликав швидку. Шукали лікарів серед пасажирів. Відчуваючи своє зобов'язання перед клятвою, вона пішла слідом за працівниками. Перед нею постала жахлива картина. Закривавлена жінка і двоє її маленьких дітей. Минуле Еліс чітко появилося перед нею, але відчуття відповідальності взяло верх і вона кинулася допомагати. Через велику втрату крові діти, на жаль, померли ще до приїзду швидкої. Проте, жінка ще дихала.