Перша

                                       Утопія Кваранори   

Ти проходиш мільйони кілометрів. Крізь вакуум, який нещадно забирає життя у всього, що в ньому опиниться. Варто людині всього на мить зняти шолом свого скафандра…       

Мінус двісті сімдесят або близько того. Пам'ятаю, одного разу на морозі всього в мінус десять зняла рукавичку, яка і до цього особливо не гріла. Холод вкусив боляче. Як окріп. Пальці немов зникли з руки, і водночас відчувалися. Дивне явище, хоча багато хто безтурботно забуває про те, що тонкий шар земної атмосфери — єдиний захист від цього вакууму, який забере всіх і вся, варто небесному куполу зазнати найменших змін.

Буде холодно, і при цьому ти отримаєш опіки. Ця суміш протилежних кошмарів розбавлена ​​і тобою, Сонце. Що говорити про твої корональні викиди... Завдяки знову-таки захисному шару планети люди можуть лише зазнавати головного болю або спостерігати полярне сяйво. 

…Або яскравий промінчик на стелі. Шматок твоєї космічної величі випадково опинився у мене в квартирі. Повернути? Не поверну. Прийму твій дар як анонс нового дня. І поки запас твоїх речовин дозволяє тобі не перетворитися на гіганта і зжерти нашу планету, скористаюся можливостями цієї доби.

Прокидатися з такими думками стало звичним. Мозок напружений, що є нормальним явищем через мою роботу. Дитячий психіатр.

І мій сьогоднішній… Не люблю називати їх пацієнтами. Сьогоднішня дитина мимоволі і змусила мене так рефлексувати. Так, проблемних малих у мене за мою досить довгу практику було чимало. І в дев'яти випадках із десяти винні у цьому батьки. Однак тут все було не так однозначно…

Перш ніж заволає електронний будильник, в голові пробігаюся по історії семирічного Джеррі Далваса.

Молодший із чотирьох дітей. Батьки обоє працюють на місцевому комбінаті. Відносини між ними та їхнім сином — чудові. Вже на перших сеансах було опущено варіант фізичного насильства чи морального тиску з їх боку. Корінь проблеми — у тринадцятирічному браті Гілберті.

За словами батьків та особистих спостережень, Гілберт — практично ідеальна дитина. Це проявлялося і в навчанні, і у відношенні до членів сім'ї. Зокрема й до молодшого брата, який стверджував дивну річ. А саме те, що його справжнього брата вбив монстр, який у результаті забрав собі його тіло і тепер ходить землею під виглядом Гілберта.

Це сталося майже рік тому. Спокійний, врівноважений і не по роках серйозний Джеррі одного вечора почав кричати на Гілберта і вимагати «повернути його брата назад», називаючи його монстром. Можна було припустити, що хлопці просто посварилися, але якби ж то...

Істерики з цього приводу тривали регулярно протягом усього поточного року. Джеррі цілком серйозно кидався на Гілберта, демонстрував недитячий рівень агресії, а також умовляв інших членів сім'ї не вірити цьому «монстру».

Крім Гілберта, у Джеррі був ще один шістнадцятирічний брат Раян і сестра Теммі, якій п'ятнадцять.

Батьки вказали на те, що з двома старшими дітьми, які були за своєю натурою досить конфліктні, Джеррі теж мав сварки і часом бійки. Але ось ворогом він оголосив саме Гілберта, який був спокійним і, з дозволу сказати, найдобрішим з усіх дітей. Тому версія зі сваркою, наслідки якої тривають уже близько року, відпадає.

Але навіть теоретична сильна образа на брата обтяжувалась моторошними подробицями, які на той момент шестирічна дитина взяла… Хотілося б вірити, що з фільму.

Але, безглузде малодушне рішення скинути всю провину на травму чи то від сварки, чи то від… Кінострічки? Нісенітниця. Одним словом, Джеррі надто докладно і ясно пам'ятає той день. І описує все до найдрібніших деталей і не пропускає жодної секунди. Від класичної травми його випадок відрізнявся тим, що дитина ані краплі не сумнівалася в тому, що побачила. За словами батьків, єдиною подією, що травмувала дітей, була смерть бабусі, якої не стало, коли Джеррі було чотири. І він майже її не пам'ятав, що не скажеш про старших дітей, які горювали. Але в таку серйозну ситуацію ляпнувся саме цей хлопчик.

Жахливо. Мені, дорослій людині двадцяти дев’яти років доводиться щоразу після спілкування з Джеррі приходити до тями і лягати спати раніше, щоб втекти від власних думок. І лякали навіть не слова хлопчика. А те, як він це розповідав.

З непідробною серйозністю викладу, повторюючи те саме без прикрас і бажання, щоб його пожаліли. Хлопчик по-справжньому не мав жодної мети крім тієї, щоб прибрати з його життя цю версію Гілберта і повернути справжню…

Дорослу людину за такої ситуації давно примусово відправили б лікувати голову, грубо кажучи. Але схильність дітей до фантазій дещо пом'якшувала долю Джеррі, хоча це вже не схоже на класичні фобії на кшталт монстра за вікном чи страху, що мама помре або тебе відправлять до дитячого притулку. Так, унікуми батьківської справи завжди знаходилися, але такої завзятості доведення свого страху я мало коли зустрічала.

І нарешті я сиджу перед ним. Нас супроводжує цокання настінного годинника, і я з ноткою прикрого сорому бажаю, щоб їхня стрілка прискорила свій хід, і ми нарешті розійшлися кожен у свій бік. Решта свідомої частина мене починає розмову доброзичливим голосом, виявивши на руці у Джеррі якийсь браслет і знайшовши в ньому привід для початку розмови:

— Ух ти, можна подивитися?

Я зображаю подив і тим самим вводжу хлопчика у розмову. Я поглядом вказую на новинку, і він без вагань простягає руку. З полегшенням відмічаю, що на ній ані синців, ані подряпин чи інших каліцтв. З удаваним інтересом розглядаю браслет і злегка відсторонююся, дозволивши Джеррі опустити руку. На подив він відповів раніше, ніж я встигла запитати:

— Це Теммі подарувала мені. Вона вміє плести браслети та вишивати бісером.

— Любить рукоділля? Так, ти казав. У неї, мабуть, постійно безлад на столі?

Підступимо до теми з тилу, щоб не спугнути зачатки продуктивного діалогу.

— Ні, мама змушує її прибирати все в шафу.