23 Розділ

    Річка вирувала. Вода з глухим ревом билася об темне каміння, розбиваючись у піну. Потік прямував стрімко вниз. Швидкий і небезпечний - саме такі місця зберігають старі та забуті легенди. Загін рухався вздовж берега мовчки. Їхні плащі були темні, а обладунки приглушені тканиною. Сталь не блищала, натомість у всьому панували стриманість і невиразність. "Словник" ішов попереду. В його руці був невеличкий сигнальний кристал.

- Будьмо обережні. - Сказав він. - Каміння дуже слизьке.

Раптом вода змінила звук. На зміну рівному шуму прийшов страшенний гуркіт. На глибині заворушився хтось великий, сильний і страшний. Один із воїнів ступив невдало. Камінь під ногою зсунувся, і з глухим плеском впав у вир.

    Запала тиша. І враз - несподіваний удар хвилі вдарив об берег. Всі намокли цілком з голови до ніг. Насувалася водяна аномалія. Аллен відчула це першою.

- Це... Не просто хвиля. - Прошепотіла вона. Під водою ворушилася якась тварина. Якась давня й забута істота. Арканістка це знала. По поверхні пішли велетенські кола, і вода наче запульсувала під ними. Тоді - піднявся справжній вал. Усі охнули, адже хвиля була така гігантська! Вода вибухнула з глибини. Між бризками і піною з'явився контур чудовиська. Спершу слизький і лускатий хвіст, а потім вже голова. Його тіло блищало на сонці та переливалося перламутровим кольором. Вода під ним спалахнула тьмяним світлом. Сірінікс прокинувся. Він не кричав - вода ревіла за нього. І першим його рухом став черговий бурун. Шалено й несамовито він ринув до землі, вирвавшись з-під контролю стихії.

- Усім назад! - Закричав "Словник."

Палац на березі здригнувся. Дрібно-дрібно затремтіли його вікна. Мелодійно задзвенів синій кришталь. Землею пройшлася легка вібрація. Потім промайнув поштовх, ніби сама земля намагалася втекти з-під каміння. Охоронці імператора обернулися одночасно.

- Що це було?

Другий наплив вдарив ще сильніше. Рівень води різко піднявся. Гуркіт бійки Сірінікса з берегом лунав на кілометри. Бризки води розліталися темними стінами. Земля стогнала, а каміння тріщало.

- Атака Сірінікса. - Хрипко сказав один із командирів. - Очевидно, його підіслав альянс.

- Так, схоже на те. - Промовив інший. - Ну нічого, зате ми їх швидко поставимо на місце.

Гармати не стріляли, бо було занадто близько до палацу. Замість цього, солдати рвонули до виходів. Двері розчахнулися. Вологий туман ударив в обличчя вартових. На березі вже були вони. Темні силуети альянсу і СМЕРЧу похмуро виступали з-за водяного туману. Ці люди були одягнені у водяні плащі. В їхніх руках лежала потужна зброя, тож охорона не стала питати. Імперійці пішли в наступ. Не гарячково, ні. Радше холодно та розважливо, як було заведено в імперії. Дзвенів метал. Крики воїнів заглушав річковий гул. Бризки води змішувалися з багном і відчайдушно ревіло чудовисько.

- Не підпускати їх до палацу! - Закричав офіцер. Його голос потонув у багатоголосому шумі. - Завжди пам'ятайте, хто ви є! Ви - Воїни Тіні!

Буран знову вдарив. Сірінікс, розлючений, гнав воду вперед хвостом. Бійка стала хаотичною. Кордони зникали. Лінії стиралися. Світ перетворився на гул, мряку і брязкіт.

    Вейн не билася і не рухалася, як усі. Дівчина ковзала крізь хаос. Коли імперія кинулася в першу сутичку, її вже там не було. Аллен вирішила піти боком. Крізь уламки каміння, низькі арки й слизькі плити, принцеса продовжувала впевнено просуватись. Палац постав перед нею. Темний, мов великий звір, величний, наче орел у небі. Він скелею височів над хаосом, могутньо розкинувши свої шпилі. Вхід до нього був напівзруйнований, але відкритий. В ураганному рокоті битви двері прочинилися самі. Королівна вихопила меч, і його вістря сліпуче зблиснуло перед очима. У запалі війни ніхто не звернув на неї увагу. Настав її час. Час помсти за все. Крок за кроком, її серце схвильовано, але твердо тремтіло. Вона впевнено піднімалася сходами так, ніби робила це вже раніше. Темрява. Волога. Камінь. І дивний спалах сили у грудях. Внизу вода щосили билася в будівлю, а угорі збиралася полум'яна енергія. Щось тягнуло повітря на себе. Щось чекало свого моменту народження. Аллен спинилася. Вона досягла найвищого поверху. Вітер з розбитих вікон вдарив у плащ.

- Виходь, Моррісе Малфройде. - Глухо сказала арканістка в темряву. Її очі злісно зблиснули. - Без трюків. Без варти. Тільки ти і я. Я знаю, що ти тут.

Палац затремтів. Вода штовхнула фундамент. Імператор з'явився з тіні, мов сама пітьма набула форми. Крізь морок у кімнаті Вейн ледве змогла розгледіти його надприродно синє обличчя. Воно безсумнівно навіювало жах і відразу. Крізь фантастичну шкіру гострими лініями проступили квадратні скули.

- О, Арабелло Вайлд! - Почувся його награно-здивований голос. - Яка неочікувана зустріч! Минулого разу тебе вбили мої солдати, і я гадав, що цього буде достатньо. Очевидно, я помилявся. Ти просто таки відродилася з попелу! Пам'ятаєш, як сконала минулого разу? Як гострий камінь в прірві прошив тобі наскрізь груди? Хочеш померти ще раз?

Щось всередині Вейн рвучко рвонулося на волю.

- Я прийшла сюди, щоб поквитатися за смерть мого батька, Моррісе. - Промовила, стиснувши долоню в кулак. - І ні, цього разу я не помру.

- Ну що ж, нападай. Якщо тобі вистачить сили мірятися з моїм досвідом.

Імператор розреготався. Потім розставив руки, готуючись до нападу.

- О, повір мені. Вистачить.

Перший удар дівчини був блискавичний. Арканістка рухалася швидко й точно, як її навчали роками. Однак замість сталі Аллен зустріли хвилі викривленої магії - потоки їдкої темряви. І тоді... Пролунав звук. Тихо пілікнуло старе піаніно в кутку. Ніхто його не торкався. Стара кришка ледь затремтіла, прокидаючись від довгого сну. Клавіші самі звучали під звуки бою, наче хтось невидимий торкався їх. Мелодія звучала стрімко й пікантно. Вона здавалась неприродньо веселою на фоні трагічної битви. Рухи заклятих ворогів стали танцювальними. Все це ставало дедалі схожим на танцювальну дуель. Крок, удар, спалах. Вейн відчувала ритм не слухом, а серцем. Дівчина майже дістала його. Майже. Воячка закружляла у новому піруеті, загнавши Малфройда у куток кімнати. Раптом палац здригнувся сильніше, ніж раніше. В цю мить лезо імператора рвучко ковзнуло в сторону Аллен. Підлога під ногами трохи змістилася, достатньо, щоб збити крок Вейн. Вістря пройшло м'яко, ледь торкнувшись її грудей. На мить світ затих. Арканістка повільно опустилась на підлогу. Не різко. Не страшно. Мовчки, немов просто втомилась. Мелодія зупинилась, обірвавшись на високій ноті. Меч випав з її пальців і лунко дзенькнув об камінь. Кров з тихим плюсканням пролилася на підлогу. Минуло кілька хвилин перш ніж вона зрозуміла, що трапилося. Її щойно вбили. Портал над головою почав розкриватися - повільно та урочисто. Сяйливий простір розійшовся, як завіса і майнув останній промінець світла. Вейн помирала під божевільно-тріумфальний регіт імператора.