22 Розділ

    Ліс був глухим та густим. Туман ковзав між стовбурами дерев, а сирий мох приглушував кроки. Ранок наповнили дзвінкі трелі птахів. Сонце тільки-тільки вставало з-за обрію, а Вейн вже рухалася вузькою стежиною. Діяла обережно. Розвідка давно навчила її бути завбачливою. Десь позаду лунко хруснула гілка, і Аллен завмерла. Стало тихо, тільки вітер шелестів сонною травою. І раптом з-за кущів почувся слабкий шум: ледь чутний подих і дитяче схлипування. Дівчина плавно опустила руку до зброї.

- Хто тут? - Промовила різко й чітко. Відповіді не було, лише непримітний рух за густим листям. Вона розсунула гілки. Під корінням старого дерева сиділа дівчинка, притулившись спиною до стовбура. Маленька ельфійка з заплутаним волоссям. Плащ порвався, а на рукаві виднілася темна пляма, що вже встигла висохнути. Очі блакитні, насторожені, проте не ворожі. І це головне.

- Я... Я не хотіла нікого налякати... - Прошепотіла незнайомка слабко і налякано. Достатньо правдиво, щоб насторожити і викликати співчуття.

- Що ти робиш так далеко від поселень? - Поцікавилася арканістка, присівши поруч. Вейн затримала погляд на рані. Наче випадково провела пальцями над тканиною плаща. Вона саме робила швидку оцінку: рана неглибока, однак переконлива. Дівчинка імпульсивно сіпнулася.

- Боляче? - Співчутливо спитала Аллен. - Вибач, я більше не буду.

- Та нічого.

- Як тебе звати?

- Трініті. Трініті Купер з Гронмару.

На мить дівчина завагалася. Однак зрештою зняла плащ і накинула його ельфійці на плечі.

- Ти розумієш, що цей ліс поряд з імперією? Звідки мені знати, що тобі можна довіряти? Якщо це пастка - ти про це пошкодуєш. - Спокійно промовила Вейн.

- Це не пастка. - Завірила її Трініті. Усередині дівчинки промайнула легка усмішка, яку ніхто не бачив.

    Туман у лісі розсіювався повільно. Арканістка пішла першою, розсовуючи гілки. За нею ступала Трініті, загорнута у плащ. Її кроки були надто легкими для пораненої. Аллен це помітила, проте нічого не сказала.

- Табір недалеко. - Кинула через плече. - Якщо ти справді хочеш приєднатися до нас - матимеш шанс це довести.

Дівчинка кивнула й опустила очі. Вона дуже добре грала свою роль.

    Намети виринули серед дерев непомітно. Це були сіро-бурі брезенти - сховані, укріплені, живі. Багацько вогнищ і чергових. Ледь чутний гул голосів. Безпечне місце для повстанців, але не для неї.

- Це новенька? - Тихо запитали когось із варти.

- Знайшли в лісі. - Відповіла Вейн. - Хоче до СМЕРЧу. 

Вона згадала, як сама нещодавно була новенькою у таборі.

    Малу провели всередину. Люди дивилися на неї крадькома: хтось підозріло, а хтось із цікавістю. Ельфійка не дивилася ні на кого - Трініті запам'ятовувала. Пізніше, у невеликому наметі їй обробили рану та дали воду.

- Сьогодні буде нарада. - Сказала Вейн. - Ми поїдемо на переговори з альянсом. Ти посидиш у кутку. Не говори, якщо не спитають.

Дівчинка посміхнулась. 

- Добре. - Тихо промовила вона.

                                      ***

    Підземна зала була заповнена людьми. Камінь тут пам'ятав кожну війну, кожне слово сказане представником. Світло кристалів падало на довгий стіл з відшліфованого металу. Повстанці мовчали. Емісари також. Говорили лише факти.

- Ми підтвердили інформацію. - Промовив старшина СМЕРЧу. - Темна Імперія збирає артефакти не для перепродажу, а для поєднання їхньої сили. Їхня мета - створити магічний портал та захопити паралельні всесвіти.

- Саме так, - уточнив голова альянсу. - Вони зроблять це ще до того, як ми зрозуміємо, що сталося.

Запала суцільна тиша. Кожен у залі сидів мовчки, приголомшений цією новиною. А потім піднялися переговори й бурхлива дискусія. Звістка викликала хвилювання і паніку у повстанців. Люди збуджено загомоніли і зашепотілися. Вейн вирішила триматися осторонь від розмов. Кулон на її шиї ледь вловлював світло кристалів. Він був захований під цупкою тканиною костюму. Але не для тих, хто вміє бачити деталі. Інші цього не помічали. Однак Трініті бачила все. Тиха й скромна дитина майже не викликала підозр. А між іншим, саме її і слід було найбільше побоюватися у цьому приміщенні. "Це просто неймовірна оболочка." - Думала Йона, знаходячись у маленькому дитячому тільці. - "Затісна звісно, але ж така мила! Мало хто буде підозрювати беззахисну дівчинку. А вона тим часом відбере у повстанців дещо набагато цінніше за пусті теревені. Ох!" - Усміхнулася сама до себе. - "Як же це збіса розумно й хитро! Ксарія точно таке б схвалила!"

Дискусія, тим часом, все тривала.

- То що ж нам робити? - Нервово вигукнув Лоґан Альварез. - Ми не можемо просто так сидіти склавши руки! Потрібно щось робити!

- Я пропоную зібрати велику армію і рушити на імперію! - Крикнув Себастьян Кастильо. - Разом ми поки що в змозі їх зупинити! Інакше ж, потім буде запізно!

Кліффорд Фостер заспокійливо замахав руками.

- Спокійно, спокійно, панове! Все не так погано, як ви собі уявили! Імперія не може відкрити портал, поки в них немає всіх артефактів. Наразі їм не вистачає кулону з Багряної Пустелі, а це означає, що він у нас! Кулон знаходиться під надійним захистом. І ніякі ворожі маневри не змусять нас віддати його!

- Але це тільки кулон. - Слушно зауважив Альварез. - Якщо він якимсь чином потрапить до рук Темного Імператора, все скінчиться дуже швидко.

- Саме тому, - промовив Кліффорд. - Ми віддали його в надійні руки.

Він промовисто подивився на Вейн. Йона швидко вловила цей жест. Вона не дивилася прямо. Вона рахувала кроки, дихання принцеси й проміжки між словами повстанців. Дівчина зробила кілька легких рухів і підійшла ближче - нібито передати документ одному із командирів. Опинилася позаду Аллен. Мить. Її рука стрімко торкнулася тканини. Настільки обережно, що це більше нагадувало випадковий дотик. Пальці майстерно проникли під кофтину. Ланцюжок продзвенів тихим мелодійним звуком. Саме в ту секунду кулон зник у складках плаща ельфійки.