21 Розділ

    Це була її перша місія. Сонце стояло високо, але його світло здавалося мертвим. Воно не гріло, тільки сяйливим пилом лежало на камінні. Покинута Часова Башта високо здіймалася над крутим пагорбом. Її стіни вкрилися великою кількістю тріщин, а внутрішні механізми мовчали. Вітер з гулом проходив крізь пусті отвори. Йона підійшла до виходу і ступила крок всередину. Її зустріли пил, метал та старі шестерні, а ще запах моху і старовини. Важезні ланцюги звисали зі стелі. Мальборн нерішуче закрокувала далі. Це місце здалося їй якимсь моторошним та відлюдькуватим. Зараз вона хотіла якомога швидше опинитися назовні. Рука дівчини м'яко ковзнула древнім механізмом. Між пальцями застрягло щось дуже схоже на пісок. Що це? Пил? І тоді Йона відчула рух. Глухі кроки. Хтось був тут. Вона не одна. Агентка різко ковзнула за перший-ліпший виступ у стіні. Причаїлася. У напівтемряві дівчина побачила юнака. Вродливого, з блакитним моноклем і світлим волоссям. Очевидно, він був альбіносом. А проте хлопець мав вельми інтелегентий вигляд. Мабуть, вона так би й прийняла його за працівника Башти. Якби випадково не помітила на його куртці значок СМЕРЧу. І якби не знала, що каплиця вже давно не працювала.

- Хто тут? - Почувся голос. - Ви заблукали?

Він був спокійним. Надто спокійним. Йона торкнулася маски кіцуне й провела нею про обличчю. Шкіра, риси і постава змінились, наче хвиля пройшла крізь неї. Очі блискавично спалахнули сріблом. Тепер за виступом стояла не солдатка імперії, а звичайна капеланша. Дівчина, одягнута в темне вбрання з ретельно укладеним волоссям. Вона вийшла з-за стіни.

- Ні, - відповіла Мальборн чужим голосом. - Я перевіряю стабільність внутрішнього механізму.

"Словник" поправив біле перо за вухом.

- Дивно бачити працівників тут. Вежу закрили ще три роки тому. 

Розумне зауваження, що й казати.

- Я просто перевіряю залишки архівів.

Хлопець пильно придивився до неї. Звірив таким важким поглядом, ніби перевіряв, чи можна їй довіряти. Потім гмикнув.

- Цікавеньке у вас пояснення. Тоді ви напевно перевіряєте й сектори нижнього кільця, так?

Йона мимоволі напружилася.

- От саме цим я і займаюся. - Відповіла вона. - Очищаю... технічні рівні.

Повстанець схилив голову набік.

- Тоді ви маєте знати, де розташований дорогоцінний артефакт: пісочний годинник. Мої інформатори кажуть, що він десь тут, у вежі.

Агентка зробила вигляд, що задумалася. В цей час дівчина торкнулася маски кіцуне. Ще раз провела нею по обличчю, щоб закріпити даний образ. Потім нервово опустила очі додолу й заговорила зовсім тихо:

- Артефакт знаходиться десь...у...у центральній частині башти. Там старі механізми зберігають баланс...е...е часу.

"Словник" недовірливо примружив очі. Він наблизився до неї.

- Ви, мабуть, не зовсім звідси. Чи не так?

Серцебиття Мальборн значно прискорилося.

- Ви не так усе зрозуміли. Пан наглядач...

Солдат завмер. Алістер був дуже уважний до культури різних народів. Хлопець цікавився цим. Фанатів від цього. Саме тому така груба помилка одразу ж привернула його увагу.

- Тут ніколи не говорили "пан."

Запанувала незручна мовчанка. Йона вмить все збагнула. Її викрили.

- Ти не звідси.

Його погляд став холодним і ворожим. Дівчина зірвалася з місця. Він кинувся за нею. Металеві сходи дзвеніли під ногами. Шестерні тріщали, коли агентка торкалася їх рукою. В центрі конструкції лежав годинник. Воячка вихопила його. Кроки "Словника" стали глушіми та повільнішими, бо час опирався йому. Йона озирнулася востаннє і кинула погляд на безпорадного ворога.

- Запізно.

Це прозвучало так різко, наче удар батогом. Імперійка зникла у тріщині вежі. Алістер сердито стиснув камінь в руці. Потім розтис пальці й відчув, як пісок стікає поміж них. Зітхнув. Змучено, втомлено.

- Вона забрала його... Вони виграли... Знову...