19 Розділ

    Тиша після похорон важила набагато більше, аніж галас. Повітря ніби стало мертвим: холодним і сухим. У ньому ще вчувався запах колишнього вогню. Тієї гіркої і неприємної нотки, так схожої на запах провини. Брайан сидів на краю ліжка, вдивляючись у стіну. Світло від нічних кристалів тремтіло, наче боялося торкатися його думок. Він розмірковував. У пам'яті знову спливало обличчя Вейн. Не її вогонь. Її очі, сповнені розчарування та болю. Берлінґ рвучко підвівся. Його погляд машинально спрямувався на небо. На яскраві зорі в тихому омуті ночі.

- Якщо зірки справді все бачать... Нехай їхні вони почують мене, Стівене.

Ім'я полетіло вгору. Небеса замерехтіли. Світло згустилося біля вікна, і серед сріблястих іскор з'явився хлопчик. Той самий, якого солдат бачив на ярмарку. Той самий, хто гадав йому по картах на любов.

- Ти покликав, отже, готовий почути. - Сказав він. Брайан криво посміхнувся.

- Ти як завжди говориш загадками.

Стівен мовчки знизив плечима.

- Так вже вийшло.

- Скажи мені про Вейн. - Тихо попросив агент. - Скажи мені... - Прошепотів у порожнечу. - Чому так болить?

Віщун схилив голову.

- Ти думаєш, що вона зрадила тебе. - Мовив він. - Але вона - не тінь. Вона - вогонь. А вогонь ніколи не зраджує. Він лише спалює те, що тримає його в кайданах.

Ніби холод влився у груди Брайанові.

- Вона хотіла мене вбити.

Хлопчик похитав головою.

- Вона розбудила тебе.

Берлінґ болісно простогнав. Обхопив голову руками. Це було нестерпно. Стівен терпляче чекав. Зірки в його очах спалахнули сильніше.

- Ти хочеш знати, ким ти був?

Тиша між ними стала щільною, немов камінь.

- Так.

- Ти пам'ятаєш своїх батьків? - Запитав провидець.

- Ні. - Сухо промовив воїн.

- Пам'ятаєш своє селище?

Мовчанка. Хлопчик опустився нижче.

- Бо тобі витерли пам'ять. Той, кому ти служиш.

Очі Брайана звузилися.

- Ти брешеш.

- Імператор знайшов тебе серед попелу, - Правда говорила м'яко, але нещадно. - Твої батьки - перевертні-грифони. Охоронці стародавніх земель. Вони загинули не у війні. Їх вбили. Спалили разом із селищем.

Солдатові стало важко дихати.

- Ти вижив випадково. Або... за наказом. 

Світло в кімнаті здригнулося

- Він уклав з тобою угоду. Твоя душа - як плата за життя. Твоя вірність - як ланцюг. Якщо ти зрадиш... Твоє серце просто зупиниться.

У грудях Берлінґа ніби щось боляче клацнуло.

- Я... Монстр? - Хрипко спитав він.

- Ні, - відповів віщун. - Ти той, кого зламали.

Зорі затихли.

- Тепер ти знаєш.

- Я хочу піти.

Стівен подивився йому просто в очі.

- Ти можеш хотіти. Але поки угода жива - ти у клітці.

Він вже почав розчинятися в повітри, наче зоряний туман.

- Та пам'ятай, - його голос повільно згасав і затихав у нічній пітьмі. - навіть клітки тріскаються, якщо знати де слабке місце.

Брайан істерично розреготався. Його трясло і хитало. Зараз агент нагадував божевільного - того, хто сміється над своїм горем. Він не почувався ані здивованим, ані обуреним, бо хлопець звик до постійних підлостей життя. Все довкола примушувало його плакати, та зараз він більше не підкориться чужій волі. Тому Берлінґ несамовито реготав над усіма прикрощами життя. Йому більше не було що втрачати.

- Слабке місце! Ха-ха! Слабке місце в клітці! І знову життя підкидує свій черговий сюрприз! Що це може бути за слабке місце? Хоч би раз нормально пояснив, малий ти паскуднику!

Агент стиснув кулаки, схопив клунок з речами й кинувся до дверей. Закрито. Він копирсався ключем у замку, руки тремтіли, а розум палахкотів від гніву. Юнак вискочив у коридор. Роззирнувся, силкуючись зрозуміти, в який бік краще бігти. Різкий біль у руці змусив його здавлено охнути - угода відчувала його зрадливе бажання. Тепер вона застережливо блискала під людською шкірою.

- Ой! Так гаряче! - Простогнав Брайан. Біль була настільки сильною, ніби голка прошивала шкіру наскрізь. Це охолодило його й змусило роздумати втікати. Берлінґ повернувся назад до своєї кімнати. Знедолений і нещасний. "Усе моє життя - це не вибір. Це - пастка." - Зрозумів він.