17 Розділ

    Шелестіли дерева. Сонце світило високо, але відхилялося все ближче на захід. Тінь. Прохолода. Тихо шепотіла лісова трава. Ксарія, накульгуючи, наблизилася до місячної кропиви. Простягнула руку, щоб зірвати. І... обпеклася. Роздратовано мотнула головою. І це ж треба було забути, що ця рослина так жалить! Травмована рука тихо занила від болю. Вчора Ґомес поранила її, коли випадково натрапила на вибухівку. Добре лиш, що вчасно відбігла. Інакше підірвалася б, а так відбулася тільки раною. Увечері Ксарія дбайливо пов'язала руку бинтом, а сьогодні вирушила на пошуки місячної кропиви. Їй було страшно повертатися до лісу, що кишив мінами. Але іншого виходу не знайшлося.

 - От цікава штука це життя. - Пробурмотіла знахарка, вдягаючи захисну перчатку. - Місячна кропива ніби й жалюча рослина, а лікує людські рани. Іноді в людей також так буває. Випробування часом лікують душу.

Вона скривилась і з корінням вирвала рослину з ґрунту. В небі над головою тривожно закричали ворони. Дівчина стрепенулась. Ще ніколи не траплялося, щоб птахи в лісі так хвилювалися. Підняла голову й поглянула на потемнілі небеса. Зі сторони бази клубочився чорний дим. Вона вжахнулася. Пожежа почалася, чи що? Серце Ксарії тривожно закурликало в унісон із криком птахів. Ой леле! Там же Брайан Берлінґ! Потрібно чимдуж поспішати!

    Травниця зірвалася й побігла. Трава шурхотіла під її ногами. Кожен крок дихав страхом за коханого. Кожен рух був відчайдушним криком душі. "Я не залишу тебе у вогні." - Мерехтіли думки. - "Я врятую тебе за будь-яку ціну." Вони не згасли навіть коли дихати стало важко, як в пустелі. Тіло зустріло могутню стихію вогню. Сил залишалось все менше. Поранена рука пульсувала під впливом жару, а серце шалено калатало в грудях. Піт струмочком стікав по обличчю. З останніх сил Ґомес навалилася на важку трубу, силкуючись підняти її. Рука зрадливо хруснула. Металева споруда ледве-ледве піддалася волі дівчини. Перед очима все попливло. Ксарія тихо застогнала. Вона втрачала свідомість, але намагалася витягти Брайана. Ноги підкошувалися. Організм вже не слухався її. Востаннє зціпивши зуби, знахарка буквально виштовхнула Берлінґа вперед. Він перекотився за межі обвалу - у відносну безпеку. І саме в цю секунду стеля підступно затріщала.

- Ой! - Зойкнула молодиця. Величезний фрагмент стіни обвалився прямо перед нею. Відрізав від решти світу. Знищив будь-який шанс вибратись на безпечну територію. Вона залишилася по інший бік стіни вогню та уламків. Сил перелізти не було. Рука не тримала. Вогонь підходив все ближче. Він кільцем оточив її крихітну й беззахисну фігурку. Повітря дихало вогнем. Ґомес підняла до неба очі, сповнені німого болю. Вона вже майже усвідомила, що на неї чекає жахлива смерть. Боже мій, згорити заживо у вогні! Її розум до останнього відмовлявся вірити у це. Але вона не кричала і не панікувала. "Отже, ось як воно - бути спаленою у багатті." - Подумала травниця. Дівчина сіла спиною до уламків. Вогонь відбивався в її зіницях. Пов'язка повільно сповзла з руки. Смерть підступала все ближче. Вона дивилася їй в обличчя через язики полум'я, через дим. Вона хотіла її залякати, проте Ксарія не боялася. Маленький вогник пробрався до її сукні та жадібно лизнув тканину. Світ навколо звузився до дикого гуркотіння у вухах. Кисню майже не залишилося, бо все заполонив їдкий туман. Дівчина болісно закричала, але вогонь поглинув її крик. "Нічого страшного, що я загину." - Палко подумала душа. - "Головне, що він живий. Брайан живий! Моє серденько! Моє кохання! Я захищатиму тебе завжди. І навіть після смерті моя душа дбатиме про тебе. Бо наші серця пов'язані навіки, як не крути."