16 Розділ

    Ці події змусили альянс і СМЕРЧ об'єднатися. Донедавна ці дві общини ворогували між собою. "Гангстери. Руйнують усе на своєму шляху. Їм байдуже, скільки жертв понесуть їхні дії." - Казав про них новий голова альянсу - ... Не менш категорично про альянс висловлювався і СМЕРЧ. "Балакуни. Тільки й знають, що патякають за переговорним столом. Але їхні слова пусті. Альянс багатий на порожні обіцянки." - Відповідав Кліффорд. Що ж змусило їх об'єднатися? Звісно, що Сицилія! Порятунок сестри примусив Міхаеля замислитися над союзом. СМЕРЧу ж конче необхідна була більша кількість людей для повстання.

- Я приношу свої красномовні вибачення ... - Промовив Кліффорд Фостер на нараді. - Я вірю, що ми можемо діяти разом. Нас обох спіткало велике горе - короля Альдівії ув'язнила імперія. Тому я вважаю ідею співробітництва чудовим стимулом. Разом ми станемо рушійною силою, яка знищить зло.

- Пане, це фантастично! - З усмішкою погодився голова альянсу. - Альянс давно розглядає можливість співпрацювати. Раніше ми відносилися до вас, м'яко кажучи, зневажливо. Але ваш недавній вчинок перевернув ваше уявлення. Союз відкритий для нових звершень. Ми залюбки приєднаємося до повстання і звільнимо Коннора.

    Так було укладено угоду. Сталося те, чого так хотіла Вейн - її батька от-от мали б врятувати. Командири одразу взялися за план операції. Аллен тішилася. Особливо ж тому, що головною фігурою у порятунку мала б стати саме вона. Вейн проникла на територію бази вдень. Яскраво світило сонце, засліплюючи очі. Дівчина йшла стежкою між соснами, поки не побачила мури імперського загону. Територія безлюдна, а двері прочинені. Відчутно, що солдати поспішали перед від'їздом.

- Ось мій шанс. - Тихо цокнула зубами Аллен. Вона сховала плащ і підтягнула капюшон. Потім ковзнула в тінь уздовж стіни. Її погляд помітив відчинену бокову хвіртку. Агенти забули закрити її перед відрядженням. Тихо штовхнула її плечем. Почувся тихий скрип. Вейн завмерла, думаючи, що її зараз схоплять. Проте ніхто не відреагував. Коридори були порожні. Сонячні промені пробивалися крізь вікна. Під ними стелився пил - видно, що тут давно не прибирали. На столах лежали недописані звіти, покинуті карти й кухлі з недопитою кавою. Кілька крапель рідини намочили клаптик газети. Вейн принюхалася. Вона обожнювала аромат цього гарячого напою.

    Принцеса спускалася сходами, поки не знайшла важкі двері з кованим замком. Це явно вхід у підземелля. Дівчина дістала шпильку. Нахилилася на кілька секунд. "Клац!"- Тихо дзенькнув замок. Кинула нервовий погляд через плече. Ніби нікого. Саме те, що треба. Замок піддався.

    Підземелля зустріло її холодом і блідим світлом смолоскипів. Було сиро й вогко. Кам'яні стіни відлунювали її кроками. Самотній, відчужений світ підземелля. У найдальшій камері вона знайшла Коннора - виснаженого, але живого.

- Тату! - Кинулася Вейн до нього. Її рука судомно стиснула ліхтар. Серце переповнювали співчуття й скорбота. - Як ти?

Він не очікував побачити доньку.

- Вейн? Ти мала бути в безпеці, чуєш?

- Я не могла залишити тебе тут. - Аллен окинула оком похмуру в'язницю. - Тебе тут хоч годують?

- Авжеж. Але погано - порції маленькі, на них сильно не роз'їшся. Зовсім не те, що королівські трапези. - Король гірко усміхнувся.  - Тут на сніданок, обід і вечкрю завжди одне й те саме: тюремна лемішка.

- Це сумно.

- Так. Але тобі, мабуть, треба поспішати. Солдати будь-якої миті можуть повернутися. Я не можу точно сказати, коли вони покинули базу.

- Певно, що так, батьку.

Аллен нервово кинулася знімати з нього кайданки. Це зайняло певний час. Потім дівчина накинула на в'язня свій плащ. Підперла Коннора під руку. Обережно провела його до виходу. Так само непомітно вони покинули базу й дісталися гірського узлясся. Там на них вже чекав маленький загін СМЕРЧу. Люди були ретельно сховані в тіні. Командував усім, звісно ж, "Словник." Вейн підвела тата. Той похапцем кивнув їй.

- Ти відважна, доню. Але тобі треба йти зі мною.

Аллен стиснула кулаки. Вона озирнулася назад, ле майорів силует імперської бази. У її очах промайнув гнів. Безжалісний, непокірний. Вейн просто мусила розквитатися з ними за все. За поневіряння Коннора, за свою повстанську долю. За смерть її колишнього тата - чаклуна і її власну загибель. Пригадавши це, дівчина ладна була заплакати. Але не сьогодні. Не зараз, коли нарешті є можливість помститися. "Словник" без слів зрозумів все.

- Ми заберемо його. - Сказав він. - Поспішай. Бо якщо військові повернуться...

Принцеса вдячно кивнула.

    Вона побігла у бік бази. Вогонь спалахнув у її руках, коли арканістка рухалася порожніми коридорами. Крок за кроком, чаклунка все ближче ставала до помсти. Серце в грудях шалено стукотіло. На пальцях запалювалися і згасали іскри. Дивовижна енергія прокочувалася її тілом. Примушувала тремтіти, чи то від гніву, чи то від хвилювання. "Пам'ятай, хто ти. Ти - Арабелла Вайлд." - Відлунювали слова у її свідомості. Вейн рухалася за їх покликом. Вслухалася в них. Немов тисячі голосів заговорили у ній. Десь у глибині бази хтось ішов їй назустріч. Не солдат. Не охоронець. Він теж прямував у саме серце хаосу. Двері розчинилися різко. Там був агент. Брайан. Він обернувся повільно, ніби знав, що вона прийде.

- Ти завжди обираєш найгірший момент для зустрічі. - Гмикнув хлопець. Аллен не відповіла. Її пальці стисли гаряче руків'я меча. Він зробив крок назустріч.

- Вже спалила півбази? - Його усмішка була втомленою. - Вражає.

Вейн рвонула вперед. Метал задзвенів. Вони зіштовхнулися посеред залу. Іскри розліталися разом із вуглинками. Меч зіштовхнувся з його клинком. Удар. Другий удар. Арканістка - швидка, зла, жива. Агент - холодний та уважний. А потім... Він штовхнув її до стіни. Пальці Вейн стали помаранчевими. Полум'я вирвалось нестримно - вдарило в стелю. Труба тріснула. Метал не витримав, і вона обвалилася. Вогонь пожер повітря.