14 Розділ

    Коли сходило сонце, Меридіон вже не спав. Дзвінко співали пташки над країною. На чарівних пелюстках квіток застигли краплинки прозорої роси. Чомусь п'янко пахло лавандою. Ах так, це ж солодко квітли клумби під королівським вікном. Світлі промені сонця пронизали легку пелену ранкового туману. Було так хороше, що аж серце мліло! Свіжість ранкового світанку несподівано пройняв дзвінкий і радісний спів.

- Над нами сяє золото доріг, - мрійливо лунав голос до небес. - Що перехрестям світлого єднання веде купців крізь бурі та поріг, даруючи народу процвітання.

Білосніжна рука рвучко потягнулася за межі тераси. Кінчиками пальців торкнулася крилець пурпурового метелика. Сицилія закружляла у легкому танку. Мов балерина, яка щойно вдягла пуанти. Вона почувалася неймовірно щасливою. Білосніжна сукня вільно розвіювалася в повітрі. Золотаві хвилі замріяно ковзали по спині.

- Чому це ти так радієш, сестричко? - Почувся чоловічий голос за її спиною. Сицилія Норріс миттю обернулася. Її світло-блакитні очі допитливо подивилися на брата.

- Ранок, Міхаелю! Ти ж знаєш, я завжди обожнювала ранок! - Безтурботно проспівала вона.

- Он як! - Розсміявся старший брат. - Що ж, радій собі на здоров'я. Я просто обожнюю слухати, як ти співаєш. У тебе неймовірний голос. Як тато казав, ти його успадкувала від матері.

- Як пройшла твоя нарада? Вчора ти був не особливо радісний, а радше втомлений. Щось не так? - Стурбовано запитала дівчина.

- Та! - Міхаель тільки махнув рукою. - Торговельні справи, ти ж знаєш! Але є у мене до тебе одне прохання. Зможеш на днях поїхати на перемовини до Ельварісу? Я не встигну, бо в мене буде важлива конференція в той самий час. Шлях там відносно недалекий. Я подбаю, щоб тебе привезли в найкращих умовах.

- О, не слід турбуватися, братику! - Відразу ж погодилася Сицилія. Її очі вмить засяяли, немов дві яскраві зорі. - Я поїду до Ельварісу за власним бажанням. Завжди хотіла побувати там.

- То й чудово. - Зрадів представник Меридіону. - Тоді зберися до вечора, бо завтра вранці треба буде від'їжджати.

- Залюбки.

    На тому вони й домовилися. Сицилія зібрала свій одяг в одну велику валізу й налаштувалася їхати. А наступного дня вона вже бадьоро вирушила в подорож. Їхала в кареті у супроводі кучера та охоронців. Їхній шлях лежав через великий водоспад і пустелю. Під час мандрівки подорожні кілька разів зупинялися, щоб напоїти скайлонів водою. І здавалося б, ніщо не віщувало біди. Тож зараз дівчина навряд чи змогла б сказати, коли ж все пішло не за планом. Весь час її ніби гнітило легке передчуття лиха. А особливо ж тоді, коли вони дісталися краю Багряної Пустелі.

- Жахливе місце! - Відгукувався про нього старший брат. - Самі лише розпалені піски і безжиттєва земля. А посеред безкрайніх барханів підступно ховаються смертоносні пастки. Не довіряй нічому в цьому краю, навіть маленькому кущику! І це я ще мовчу про місцевих жителів. Вони тільки й чекатимуть, щоб одурити тебе.

Тепер Сицилія пригадала ці слова. Чесно кажучи, їй це місце також не припало до душі. Важкі й бездушні піски, що безладно розподілилися по землі. Вітер час від часу зносив їх, міняючи місцями. Малював дивовижні картини своїм розжареним подихом. Іноді на горизонті з'являлося перекотиполе. І взагалі, все тут дихало чимось вогняним та смертоносним. Води, звісно ж, не було. Скайлони почали знемагати від спраги.

- Бідолашні тварини. - Пожалів тяглових кучер. - Їм і так важко, а тут ще й ця жахлива спека...

- Але ж вони недавно пили. - Здивувався один із охоронців.

- У тому-то й річ! - Вигукнув їздовий. - Тут така місцина, що будь-яка волога одразу випаровується.

Норріс мовчки стиснула губи. Раптом провідник підняв руку.

- Зачекайте... Щось не так.

Але він не встиг договорити. З-за повороту пролунав різкий свист. Пісок під лапами тварин здригнувся. Почувся страшенний гуркіт. Просто перед караваном впав один важкий камінь, а за секунду й інший позаду. Делегація потрапила в пастку.

- У захист! - Вигукнув опікун. Майнуло кілька темних тіней. На дорогу виступили розбійники Багряної Пустелі. Вони були в темних шарфах, озброєні клинками та вигнутими мечами. Облич не було видно. Злодії покривали свої лиця чорними пов'язками. Їх було дуже багато. Набагато більше, ніж охорони. Провідник тремтячи, підняв руки вгору. Потім залунав його схвильований голос:

- Ми не хочемо конфлікту! Ми мирні...

Проте його не слухали. Лиходії обступили караван з усіх сторін. Їхній ватажок жестом наказав узяти принцесу.

- Забрати дівчину! Решту обеззброїти.

Чоловік говорив ламаною крімсонською мовою. Слова були гіркі й кострубаті, немов отрута. Він силою виштовхував їх із себе. З відразою кривив губи, вимовляючи ці звуки.  "Звичайнісінький крімсонський опришок." - Подумала Сицилія. - "Типовий житель Багряної Пустелі." Дівчина знала: головне не опиратися, і все буде добре. Вона спробувала виглянути з вікна.

- Що відбувається? Малькольме!

Та карета різко здригнулася. Це скайлон злякався болючої стріли, що влучила йому в бік. Сицилія впала на сидіння, а дверцята карети відчинили силою. Двоє розбійників рвучко схопили її за руки. Стражі кинулися вперед, але їх швидко зупинили. Мага-стажера вдарили ззаду руків'ям ножа. Чаклун упав, заплутавшись у власному плащі. Ватажок схопив Сицилію за підборіддя й уважно оглянув її. Потім усміхнувся недоброю усмішкою. Так усміхаються зазвичай жмикрути.

- Прекрасно. На ринку за таку дадуть добрі гроші.

Норріс, хоч і бліда, випросталась.

- Мій народ заплатить викуп. Не чіпайте моїх людей.

- Врешті-решт так і станеться, дівчинко, - Промовисто похитав головою бандит. - Але не твій народ платитиме.

Володарку Меридіону зв'язали і загнали на спину амікусів. Це були верхові тварини в Багряній Пустелі. Вони швидко рушили в бік червоних дюн. Сонце немилосердно смалило з висоти. Делегацію ж залишили роззброєною і оглушеною - щоб не наздогнали.