11 Розділ

    Гірський ліс. Неймовірні пахощі свіжості та вологи. Над горами витав холодний вітер. Він був дуже колючий та суворий, тож різав щоки. Однак "Стріла" тримала планер рівно. Лопаті легенько тремтіли під подувами. Тиша була така глибока, що аж тривожила. Тільки повітря свистіло у вухах. І саме в цю мить раптом щось спалахнуло між деревами. Різкий стовп потужної енергії піднявся до самісіньких небес. Здавалося, сліпуча блискавка воз'єднала землю з небом. Вона різко повернула голову. Рація в руці здавлено зашипіла. "Стріла" заговорила:

- "Словнику", це "Стріла." Фіксую аномальний спалах у секторі Бореал-два. Повторюю: спалах магічного походження. Можлива активація артефакта або пробудження сили.

Перешкоди в горах заважали зв'язку, проте інформація передалася.

- "Стріла", прийняв. Точні координати?

- Відмічаю...- Її погляд упав вниз. Дівчина звірялася з компасом і картою, прикріпленою до планера. - Точка біля схилу скелі Мандрагори. Раджу перевірити групою.

Відповідь пролунала доволі швидко.

- Підтверджую. "Спінер" передайте групі "Гриб"- вирушити до зазначеної точки. "Стріла", чи є рух ворога?

Вона примружилася.

- Негативно. Але слід поспішити. Викид енергії був сильний - це точно хтось відчує.

- Зрозумів. Продовжуй спостереження. Якщо буде другий спалах - негайно доповідай.

"Стріла" кивнула.

- Прийняла. Продовжую рух.

Саперка знову розвернула планер. Дивний спалах не давав дівчині спокою. В лісі точно щось прокинулося. І це "щось" було незвичайне. А втім, їй слід продовжувати свою роботу. І так, де ж заховати наступну міну?

    Невдовзі міна вже лежала схована в траві. А вечірні гори оглушив рев крадених аеромотоциклів. Вони зависли над скелястим виступом. Спочатку приземлилася розвідниця Наомі - та сама, що першою помітила спалах. Дівчина скочила на землю. В її руках лежав короткий арбалет.

- Об'єкт на місці. - Відзвітувала вона в рацію. - Жива. Не поранена.

З-за дерев вийшли троє повстанців. Серед них був Алістер Кіліан - командир загону. Він був одягнений у чорний костюм. На гострому носі виблискував монокль із блакитним скельцем. Лляне волосся завитками вляглося на голові. Його блакитні очі дивилися серйозно і водночас трішки суворо. Побратими називали Алістера "Словником." І недарма - хлопець справляв враження вельми ерудованої людини. Проте для ролі капітана йому не вистачало дрібки досвіду. Це й не дивно, адже раніше "Словнику" ще не доводилося брати зброю до рук. Хлопчина змалечку працював помічником бібліотекаря. Мабуть, усе так і тривало б. Але одного ранку до їхнього маєтку вдерлися ворожі солдати. Рідне село Алістера окупували. У пам'яті юнака досі звучали крики селян, вибухи й постріли імперських гармат. А нічні кошмари з Темним Імператором мучили його і донині. "Він зовсім не схожий на решту своїх сподвижників." - Подумала Вейн, придивившись до білих вій командира. - "Альбінос він, чи що?"

- Зброю не ховати. Наближаємось. - Пробурмотів юнак. Дівчина мовчки підняла руки вгору, ніби показуючи, що зброї у неї немає.

- Хто ви? - Насилу спитала Аллен. Повстанці зупинилися на відстані трьох метрів. Наомі направила арбалет.

- Стояти. Не рухатися. Назви ім'я.

- Вейн... принцеса Альдівії... 

Партизани переглянулися. Між ними пробігла хвиля недовіри. Один із них тихо прошепотів:

- Ну все, почалось. Принцеси нам тільки бракувало...

Алістер крокнув ближче. Зброї він не опускав.

- Якщо ти принцеса, то скажи - хто командував захистом південних воріт під час облоги шість років тому?

Королівна заплющила очі, згадуючи:

- Полководець Ерідан Малкейн. Він загинув у перший вечір бою.

Люди здивовано зашелестіли. Це знала лише альдівійська знать. "Словник" напружено зітхнув.

- Добре. Це збігається. Але довіри все одно мало.

Вейн підняла голову. На щоках засох річковий пісок. Знак того, що вона певний час провела у воді.

- Я втекла з імперського човна. Мого батька... і всіх слуг... забрали в полон. Ви - моя остання надія.

Командувач мовчав кілька секунд. Потім додав коротко, по-військовому:

- "Стріла", перевір її статус. Інші - периметр тридцять метрів. Якщо це пастка імперії, я не хочу, щоб нас накрило.

Батальйон розійшовся між деревами. "Стріла" поставила аеромотоцикл поруч і схилилась до принцеси.

- Якщо ти дійсно та, за кого себе видаєш... ми тебе захистимо. Але якщо брешеш...

Вона промовисто підняла арбалет. Аллен втомлено всміхнулася:

- Якраз зараз у мене немає сил на брехню.

Наомі мовчки стисла губи в лінію та увімкнула рацію:

- Капітане, чисто. Рекомендую евакуацію.

Алістер нарешті опустив зброю. Запала напружена мовчанка. Полководець думав, як правильно вчинити.

- Добре. Забираємо її. Але очі тримайте відкритими - імперія поруч.

"Стріла" пригальмувала, і аеромотоцикл завис низько над землею. Вона помітила втому принцеси, тому їй стало шкода дівчину. "Ти багато чого пережила." - Подумала Наомі. - "Хоч я й не знаю всього, але зроблю все, щоб тобі було комфортно зі мною." І дійсно: Вейн не довелося стрибати чи робити щось небезпечне. Арканістка спокійно сіла на заднє сидіння, обережно взявшись руками за пояс саперки. Наомі дістала захисні шоломи. 

- Коли злетимо - різко не нахиляйся. Корпус тримай рівно. Якщо щось станеться, одразу кажи мені.

Вони піднялися плавно, без ривків. Розвідниця спеціально вела апарат обережно й повільно. Дівчина розуміла стан Вейн. Батальйон летів. Вітер тріпав волосся дівчат та задував у шию. Позаду них прилаштувалося ще кілька повстанців. Вони наглядали за новенькою. Знизу пропливали сосни й дуби. Текла річка. Вона з шумом розбивалася об каміння, здіймаючи білу піну.

    Табір заколотників ховався серед густого лісу Альдівії. Він розташовувався подалі від цивілізації та основних шляхів. Це було тихе місце біля річки, замасковане великою кількістю дерев. Тут всі знали про агентську діяльність імперії. На пункті охорони стояло кілька дужих чоловіків із раціями. Вони перевіряли кожного, хто прибував до табору. Помітивши Наомі з Вейн, вартові перезирнулися і про всяк випадок дістали луки.