10 Розділ

    Підземна в'язниця Темної Імперії виявилася вогкою і темною. Подекуди її освітлювали поодинокі смолоскипи. Стояла мертва тиша. Тільки кам'яні стіни гули від віддалених кроків. Полонених провели в камери. Це було зроблено без грубої жорстокості, але холодно й демонстративно байдуже. 

    Правитель Альдівії сидів на кам'яній лаві. Він тримався рівно, хоч і був виснажений нічними подіями. Його голову затьмарили тяжкі й невеселі думки. Слуги в сусідніх палатах притихли, не сміючи порушити тишу.  "Ось і сталося те, чого я найбільше боявся." - Розмірковував король. - "Альянс, і так безпорадний, лишився зовсім без опори, бо я у полоні. Хто ж керуватиме тепер усім? Хто упорядкує чвари та різноголосся, які виникають за столом перемовин? А країна... Наразі ми повністю під ковпаком лиходійської влади. Я лишився всього, що коли-небудь мав. І найголовніше - мені навіть невідомо, де зараз знаходиться моя донька." Проте його роздуми перервали. Десь угорі клацнув важкий механізм. Коннор напружився. Хтось ішов до нього. Двері відчинилися, і на порозі камери з'явився головний радник імператора - Лоренс Крайт. Він рухався неквапно й точно, а його кроки були розмірені. Кожен жест, ніби нагадував полоненим, хто тут головний. Лоренс усміхався. Урядовця розважали ці люди, їхнє безвихідне становище та горе. Крайт упивався цим. Насолоджувався. Його пиха мовчки тріумфувала, помічаючи відчай в людських очах. Він зупинився перед королем. Обличчя чоловіка розпливлося у зловтішній усмішці.

- Ох, Ваша Величносте... Що за сумна випадковість бачити вас не на троні, а за ґратами. Я, знаєте, вважав вас людиною мудрою. Ви ж розуміли - ваш альянс тріщить по швах. Досить було одного подиху... - Ефектна пауза. - І він розлетівся. 

Коннор промовчав, тримаючи погляд твердим. Лоренс глузливо продовжив:

- Не хвилюйтесь. Імператор не збирається зрівнювати Альдівію із землею. Це було б... марнотратно. Ви потрібні йому живими. На деякий час.

Крайт злегка схилив голову, наче відображав люб'язність.

- Вам здається, що ви перемогли. Але альянс дізнається про це. І тоді... - Голос голови альянсу прозвучав тихо й нібито спокійно, але десь на середині по-зрадницькому затремтів. Однак не від страху. Радше від гніву та сильного хвилювання. Радник нахилився поближче до ґрат.

- "І тоді" - гарні слова. На них так легко спертися, коли немає нічого більшого. Дозвольте лише одне зауваження: ніхто з ваших сусідів не ризикуватиме власними коронами заради вас. Особливо тепер, коли вони побачили, що навіть ви не змогли втримати власний палац.

Коннор стиснув щелепу. Правитель Альдівії ледве стримувався. Йому так хотілося зробити бодай щось, щоб не чути цього глузливого голосу. Дуже кортіло примусити замовкнути імперського мерзотника. Але король був безсилий проти нього. Тут, у полоні Імперії він вважався абсолютно ніким, не зважаючи на його високий сан. І Крайту це, схоже, дуже подобалося.

    Двері скрипнули знову. На цей раз до кімнати увійшов Брайан - акуратний і чистий, після спецзавдання. Хлопець зупинився перед урядовцем та схилив голову, виражаючи повагу. Лоренс задоволено потер руки.

- О, а ось і наш головний тріумфатор. - Він повернувся до Аллена. - Знайомі? Ви ж мали честь прийняти його як "принца Аквалору". Я маю визнати - роль була зіграна блискуче.

Берлінґ коротко кивнув королю, без тіні співчуття. Потім заговорив:

- Великий Раднику, завдання виконано. Схеми підземних ходів передано командуванню. Палац узято під контроль без значних перешкод.

Головний радник торкнувся його плеча. Майже батьківський жест, але холодний, як метал.

- Імператор особисто наказав висловити вам подяку. Наказ про підвищення чинності вже підписано. З цього дня - ви державний інтригант. - Широко посміхнувся. - Рідкісний ранг. Його не дають просто за спритність... лише за те, що справді змінює перебіг війни.

Берлінґ зберіг холодну стриманість, але в його очах промайнув блиск задоволення.

- Служу Імперії.

Крайт махнув рукою.

- І ще будете служити. Ми маємо багато роботи. - Він кинув погляд на камеру короля. - Особливо тепер, коли ключовий символ альянсу в наших руках. Брайане, підготуйте раппорт. І будьте готові до нових завдань до завтра.

- Гаразд, Великий Раднику.

Солдат вийшов. Дорадник знову звернувся до колишнього монарха.

- Спочивайте, Величносте. Світанок принесе ще чимало новин... які вам, мабуть, не дуже сподобаються.

Із цими словами, він пішов. Його кроки швидко розтанули в темряві. Коннор знову залишився сам на сам із своїми думками. Сидів безпорадно і почувався розбитим. Плану дій не було. Сил для втечі або опору теж.

    Зате Брайан перебував у пречудовому настрої.  "Він вперше звернувся до мене за ім'ям." - Радів агент, адже Великий Радник завжди звертався до  рядових виключно за прізвищем. - "Це вияв особливої прихильності з його боку. Лоренс не кожного називає за ім'ям. Це стосується навіть наймайстерніших агентів. Таку відзнаку ще треба заслужити."

    У цьому піднесеному стані він вийшов на головний коридор. Приміщення вело вниз, до широкої галереї. Повітря запахло холодним каменем і свіжим металом. Проходом туди-сюди снували заклопотані солдати та працівники. Серед натовпу людей назустріч йому виринули дві знайомі фігури - Адам та Седрік. Вони йшли швидко, стискаючи в руках запечатаний тубус. На ньому був символ самого генерала Ґільберта.

- О, дивись, хто повернувся, - щиро всміхнувся Адам. - Новоспечений... Хто ти тепер? Радниковий улюбленець?

- Тон залежить від посади. - Гмикнув Брайан. - А поки що - людина, яка хоче дізнатися, де ви лазите.

Хлопці розсміялися. Саме в цей момент навпроти них з'явилася дівчина в темно-зеленому плащі з довгим капюшоном. Це була травниця Ксарія. Виглядала так, ніби несла щось дуже цінне та важливе. В її руках лежала маленька дерев'яна скринька. Звідти ледь вловимо тягнувся аромат сушених трав. Вона зупинилася. На мить її погляд ковзнув по Брайану. Смарагдові очі злегка замерехтіли у світлі смолоскипів. Він тут. Серце Ксарії Ґомес забилося часто-часто, в такт із кроками по паркету. Він живий. Боже, яке ж полегшення! Дівчина ладна була співати від радощів. А втім, не слід так швидко виказувати своїх почуттів. Ще бува чого, запідозрить. Де гарантія, що агент не відмовить їй? Ґомес просто не пережила б відмову. Тому, травниця швиденько пройшла вперед і сховалася за найближчим кам'яним виступом. Їй було цікаво послухати, про що вони говоритимуть. Про що говоритиме Брайан.