6 Розділ

   Блідий і ледве видимий місяць повільно сховався за хмари. Темно. Настільки тихо, що чути спів цвіркунів за вікном. Дрібно цокає годинник на стіні. Кінчик свічки легенько тремтить під впливом полум'я. Долоня Вейн холодна і суха, хоч свічка й намагається потроху зігріти її. Пахне димком. Але принцеса на диво спокійна та зосереджена. Блукаючи спорожнілим палацом, вона навряд чи когось зустріне. Воно й не дивно, бо всі вже давно сплять. І, певно, мало хто знає, що ці похмурі, темно-сірі стіни приховують за собою чимало таємниць. Ба більше, вони наче дихають ними, адже мають столітню історію. Аллен теж не впевнена, що знає все про них. Але її знань цілком вистачає, щоб нишком ходити палацом уночі. Погляд дівчини стомлено оглядає нечіткі силуети портретів на стінах. Ноги в кришталевих туфлях кволо, але рішуче долають сходинку. Вона стомилася від гамірного дня, і тепер хоче спати. Проте мусить виконати свою справу. "Якщо й цього разу нічого не помічу, почну вести спостереження рідше. Можливо, приділю більше часу закляттям. А втім, як казав мій батько, ніколи не варто втрачати пильність. Гадаю, треба довести почате діло до кінця. Однак..."- Думки повзли повільно, але різко обірвалися, щойно сонна принцеса мало не перечипилася за край сукні. Сонливість враз ніби рукою зняло. В голові на хвильку стало зовсім порожньо, і тільки серце гучно калатало в грудях. Очі розгублено затріпотіли. Вейн механічно роззирнулася, ніби повертаючись до реальності. "Ой, так і впасти недовго." - Подумала. - "Мені треба бути уважнішою і більше не спати на ходу." Тепер вона рухалася свідомо, лишаючи за собою загадковий звук тихого шелесту сукні. Поруч майнув такий знайомий виступ під сходами. Пані затамувала подих. Її рука в мереживній рукавичці акуратно торкнулася гладкої стіни. Пальці намацали холодний мармур, а потім і знайому щілину. У цій містичній пітьмі він здався їй таким відчуженим та безжиттєвим! Стіна з гуркотом посунулася, і Вейн наважилася ступити в темряву.

   Спалахнуло кілька тьмяних, синіх ламп. Потягло сирістю, вогкістю і легким запахом перегрітої техніки. Звідки був той запах? То працювали старенькі монітори в кінці кімнати. Аллен обережно провела долонею по одному з них. Він був такий теплий, майже гарячий. Здмухнула з кінчиків пальців сіро-бурий пил. Він димкою легко розтанув у повітрі. Давненько ж вона тут не прибирала. 

   Екран спалахнув і засвітився. Виникло зображення: нічний королівський сад, заквітчаний трояндами. Святкова арка з білого мармуру, прикрашена національним гербом. Згорблені фігури вартових - мінотаврів з алебардами в руках. Сплять, певне. От охорона! Вейн відчула суміш легкого роздратування та обурення. "Ніби й сильна сторожа, але ж такі телепні!" - Подумала вона. Однак поки що все ніби тихо й спокійно.

    Так само ввімкнулася і решта моніторів. Принцеса зручно влаштувалася у м'якому бархатному кріслі. Нічне спостереження це вельми нудна справа, тож варто зробити її хоч трохи комфортнішою.

    Її знову почала зморювати дрімота. Проте раптово на екрані промайнуло щось нове та небачене для Аллен раніше. Біля гобелена мигнула темна, майже невидима постать. Дівчина затамувала подих. Що це? Або хто? Вона знала: за гобеленом ховається прохід у підземні ходи. Навіщо комусь із гостей вештатися вночі у такому місці? Це неабияк бентежило. Вейн різко випрямилася і відчула, як тихо хруснула задерев'яніла спина. Необхідно негайно покинути це прадавнє, але таке затишне сховище.

                                     ***

   Брайан рухався швидко, квапливо оминаючи мармурові колони. Ліхтар в його руці світив теплим сяйвом. Воно здавалося зовсім самотнім серед холодних і бездушних проходів. Дивно, але вдень це місце виглядало набагато привабливішим. Можливо, його змінювало яскраве освітлення. А може, це були постійні гості, які весь час снували коридором? Він просувався навпомацки, час від часу торкаючись гладких стін.

    Аж ось і гобелен. Промінь ліхтаря помалу зупинився на дорогоцінній тканині. Освітив чудернацькі візерунки, вишиті золотими нитками. Відкрив зображення дивовижного озера і молодого оленя, зовсім самотнього на полотні. У небі кружляла зграя фантастичних птахів. Брайан ніколи не бачив таких. Виріб був витканий щільно та якісно, тому досі зберіг глибину своїх кольорів. Проте час залишив на ньому свій слід: краї тканини трохи потерлися, а в деяких місцях нитки ледь помітно розійшлися. Килим, без сумніву, віддавав старовиною. Агентові захотілося торкнутися його. Він легенько провів рукою по м'якій матерії. Поверхня виявилася злегка шершавою. Зловив себе на думці, що було б вельми цікаво дізнатися, що ж знаходиться за нею. Та, ненароком озирнувся назад. І, несподівано, зустрівся впритул очима з Вейн. Солдат оторопів. Його брови розгублено піднялися хвилькою. У темних очах промайнув переляк і цілковите сум'яття. Він виглядав так, ніби його спіймали на чомусь нехорошому. Принцеса вловила це. Одинокий блідий промінь місяця освітив її обличчя, від чого воно здалося неприродньо блідим, а кучері занадто вогняними. Блакитні очі скептично звузилися, аналізуючи ситуацію. Вона виглядала настороженою, і, схоже геть не довіряла нічному гостеві. Думки Брайана знову поринули у хаос. Але хлопець швидко зібрався і майже силоміць натягнув на вуста фальшиву усмішку.

- Ох, сама Величність Аллен! Яка неочікувана зустріч! Схоже, я не один полюбляю вечірні прогулянки.

- Певне, ви хотіли сказати: нічні прогулянки? - Сухо зауважила Вейн. - Як ви тут опинилися у такий час? Що ви взагалі тут робите?

Агент злегка скосив очі на гобелен, потім на Аллен. У цю мить вони здавалися грайливо нахабними та безсоромними.

- А ви гарно ставите запитання, ваша Величносте. Прямо ніби допит проводите.

Вона з холодною ввічливістю склала руки.

- Я чекаю на відповідь.

Берлінґ видихнув.

- Я тут... розважався, мабуть, - невимушено кинув він. - Прогулявся трохи. Люблю, коли палац спить. В цей час він виглядає чеснішим. Без масок. Без фальші. Без гри.