4 Розділ

    Увійшовши до просторої тронної зали, Брайан не одразу зметикував що й до чого. Яскраве світло королівської люстри миттєво осліпило його. У вухах плавно заспівала урочиста танцювальна мелодія. Вона, м'якими нотами поступово заполонила весь його мозок. Було дуже людно та гамірно. Велике скупчення людей вносило свою крихту хаосу в обстановку. Агентові довелося на деякий час відійти від натовпу, щоб зорієнтуватися і привести до ладу власні думки. Він розправив плечі. Вдихнув на повні груди, вдивляючись у рухливу юрбу. І тоді, крізь десятки незнайомих потилиць, його погляд несподівано знайшов її. Вейн. Принцеса, до якої він наближався не за наказом, а вже з власного інтересу. Дівчина розгублено стояла посеред коштовної кімнати, а її блакитна сукня переливалася у світлі люстри, немов сплетена зі шматочків неба. Вона була повернута до агента спиною, отож не могла бачити його. Та попри власний статус і вроду, Аллен досі так і не зуміла знайти собі напарника для танцю. Брайан відчув ледь помітну посмішку на вустах. Дивно, але така обставина навіть тішила хлопця. Усе складалося йому на користь. Що ж, гра починається. Солдат рушив до неї, лавіруючи між парами танцюристів. За кілька кроків, коли музика на мить стихла, він почув свій власний, медово-оксамитовий голос: 

- Ох, яка зустріч! Пам'ятаєте, ми ж домовлялися, що зустрінемось знову?

Вейн обернулась. Її обличчя виражало суміш тихого гніву й легкого роздратування.

- Не пам'ятаю такої домовленості. - Холодно відрубала вона.

Проте агента це анітрохи не знітило. Брайан усміхнувся. Коротко, зверхньо. Як і будь-яка впливова особа в армії, він не звик, щоб йому відмовляли. Але навіть у такій незручній ситуації, Берлінґ усе одно залишався на висоті. 

- Що ж, принцесо, - Юнак нахилився в формальному поклоні, та в його голосі прозвучала певна тінь виклику. - Хоча ви попередньо прийняли мене не надто люб'язно, та все ж... Маю честь запросити вас на танець.

Це була прихована словесна дуель. Тож йому стало неабияк цікаво, що ж вона відповість.

- Але я вже танцюю... - Вейн Аллен завагалася.

- Ні-ні, ви зараз стоїте. Танцювати - це зі мною.

Останні слова були сказані досить гучно, так, що їх почули кілька сусідніх гостей. Ті обернулися з цікавістю, і дівчина зрозуміла - відмова зараз виглядатиме як неповага.

- Ви неймовірно наполегливий. - Зітхнула, дозволяючи йому взяти її за руку.

- О, радше, чарівно наполегливий. 

   Мелодія повільно перейшла у сповільнений романтичний ритм, і танцюючі пари мимоволі змістилися ближче до центру зали. У вікнах стало темно, бо надвір опустилися вечірні сутінки. Це додавало танцю якогось містичного шарму, палкої іскри. Здається, кожен із гостей відчув щось особливе в атмосфері свята. Неквапом плили акорди музики, подекуди вчувався тихий і майже невловимий сміх. Розмовляли пошепки. Ніхто не хотів порушувати магію цього вечора. Вейн також неохоче поринула у танок, сховавшись у тіні від високої колони. Одна рука принца ніжно й водночас тендітно притримувала Аллен за талію, а інша міцно переплилася пальцями з її долонею. Його рухи були м'які та граційні, вираз обличчя невимушеним і спокійним, а погляд цілковито зосереджений на ній. Відчуття дискомфорту й обурення дедалі більше охоплювало її. Це пояснювалося тихим шепотінням за спиною і пильним поглядом Вільяма, трохи глибшим, ніж личить при першій зустрічі. Вона не знала, про що саме пліткують гості, але сама думка про обговорення їхнього танцю викликала у неї дивне відчуття сорому. Вейн хотілося розчинитися в цій тіні, сховатися подалі від людських очей. "Це все заради тебе, батьку." - Подумала дівчина, коли аквалорець вкотре м'яким рухом відвів її убік. - "Заради тебе і твого союзу з Аквалором. Я ж знаю наскільки це важливо для тебе." 

   І це була правда. Останнім часом, Коннор Аллен повністю зосередив свою увагу на підписанні контракту з цим королівством. Він шукав союзників. Писав сотні листів. Інколи навіть негайно покидав палац, лишивши Вейн саму. Все заради військового альянсу. Задля перемоги над Темною Імперією. Король ніколи б не пробачив собі поразку, бо це було б страшною ганьбою для всього славетного роду Алленів. Та мусив визнати: зброї і людей для боротьби в нього мало. Темний імператор мав значно більше шансів на виграш. Нерідко, сумно схиливши голову у розпачі, він тихо і майже нечутно шепотів доньці вустами:

- Якби ж тільки з нами був лідер Аквалору... Тоді все було б значно інакше. Більше зброї, більше ресурсів на утримання армії. Кращий захист. Альянс би процвітав. І нікому б не було байдуже, кожен вкладався б у перемогу. А так... Військовий альянс тільки названий альянсом, але насправді тут кожен сам за себе. Якщо на нас нападуть, то ніхто нам не допоможе. Кожен оборонятиме свою країну. Немає єдиного духу, згуртованості. Відсутнє розуміння заради чого ми разом.

"Якби ж тільки..." - У цих словах було стільки гіркоти й болю, що Вейн і самій часом було важко стримати сльози. Вона, як ніхто, переживала за батька і долю королівства. Та встановити партнерські стосунки з Аквалором поки що не вдавалося, і від цього були самі неприємності. Якщо захисний купол у небі колись лусне, то Альдівія залишиться практично беззахисною. "Я не допущу цього, батьку" - Думки принцеси гарячково крутилися у неї в голові, проте швидко мінялися з кожним кроком, з кожною новою нотою у вальсі. - "Ми таки укладемо угоду з Акваларом. Навіть, якщо заради цього мені доведеться танцювати з таким пихатим ідіотом, як Вільям Еверхарт." У минулому житті Аллен вже втрачала батька, і спогади про це досі ятрили їй душу.

    Несподівано, принц Аквалору різко розвернув її до себе, так, що Вейн опинилася зовсім близько до нього, майже притиснута до його плечей. Їй забракло повітря. Він був так близько до неї, що дівчина могла відчути його дихання на своїй шиї. Воно було уривчасте, палке та гаряче. Щоки монархині розпащіли, а серце в останню мить тьохнувши, налякано завмерло. Здавалося, вона ось-ось втратить свідомість. Але ще трималася. Її долоня пульсувала в його руці, а мозок був затьмарений несподіваною близькістю. Музика, танці, гості навколо - все на мить відійшло на другий план, заглушилося власним серцебиттям. "Такий вродливий." - Майнула думка. Аллен навіть не знайшла в собі сили відчути відразу до неї. Хоча, за звичайних обставин, це, безперечно, здалося б їй відразливим.