3 Розділ

   Сонце вже заходило за обрій, коли Вейн нарешті зважилася покинути бібліотеку. У вікнах палацу яскравими краплинками-зорями запалали королівські люстри. Заграли барвами дорогоцінні діаманти на порцелянових чашечках. Довгими, коштовними залами витав приємний солодкуватий аромат жіночих парфумів. Прибули багаті придворні дами, юні доньки лендлордів, купців і банкірів. З'явилися також і славнозвісні лицарі-воїни в ошатних, дорогих костюмах. В королівстві планувався Великий Вечірній Бал. 

   Принцеса зі свистом вдихнула п'янке, вечірнє повітря. Воно було сповнене низкою приємних передчуттів, чогось святкового, радісного та неземного. Грала урочиста музика. Щоки Вейн розпашіли, залилися легким мрійливим рум'янцем. Блакитні очі збуджено блищали у яскравому світлі дорогоцінних ламп. Вона щойно вийшла з-за дубових дверей, за якими ховався цілий книжковий Всесвіт. Він манив до себе, кликав, шепотів до читачів сотнями шурхотливих сторінок. Ховав тисячі нерозгаданних таємниць поміж дубових поличок. Він пахнув деревом, свіжим дубовим пергаментом. Таким казковим, дивовижним, чарівним. І як же дивно було повертатися з нього до реального світу! Книги прикрашали сіру й буденну реальність, відкривали двері до чогось нового та незнанного. "Після них я немовби якийсь час перебуваю у щасливому та безтурботному сні." - Подумала Аллен, і... здригнулася. Її погляд упав на золоті стрілки настінного годинника. - "Йой, я провела в бібліотеці аж цілих чотири години!" Їй неймовірно пощастило мати кількох відданих служниць, що вміли швидко причепурити та привести до ладу свою господиню. Бал от-от мав би розпочатись, а у Вейн досі не готові були ні сукня, ні зачіска. Руде волосся хаотичними хвилями-кучериками лягло їй на плечі. Його безсумнівно слід заплести й прикрасити  квіткою з саду. Та чи встигне вона?

                                   ***

- Ось так от буде краще. - Промовила покоївка Банні Ейбл, аккуратно вклавши в пишні коси принцеси кілька білосніжних дзвіночків. Вони були щойно зірвані з королівського садку й ідеально доповнювали ніжний образ юної монархині. Дівчина неабияк нервувала. Зачіска була для Банні чимось більшим, аніж просто справою. Це справжнє мистецтво. У кожній прядці, в кожному завитку читалося щось особливе та неповторне. Характер людини, її особистість, багатство, статус. Саме образ зазвичай розповідав те, чого не можна було розказати словами. Кожен професійний перукар знав про це. 

- Пишна блакитна сукня і снігові квіти у пустотливому вогняному волоссі. Неймовірна коштовність вбрання і така щира простота в укладці! Просто фантастичне поєднання! Її Сяйлива Величність буде прямо лялечкою на цьому балу!

Вейн зацікавлено поглянула на замиловане личко Банні, на її, сповнені німого захоплення, каштанові очі. Потім, кинула швидкий погляд у маленьке рожеве люстерце. І лишилася задоволеною побаченим.

- Дійсно гарно. Але потрібно ще встигнути накласти макіяж. Банні, поклич будь ласка Селію.

- Зараз, Ваша Величносте. - Ейбл стрімко відкладає убік гребінець та натискає на кнопку дзвінка. 

Тоненько цокає пара підборів, мелодійно клацає ключ у замку, і ось камеристка Селія вже тут як тут. Її чорне волосся дбайливо вкладене у куций пучок. На потилиці його обережно прикриває край білого чепчика. З'являється аромат чогось ніжного й чистого, лавандового. Дівчина смиренно схиляється у шанобливому поклоні.

- Ви мене кликали, Ваша Світлосте?

Її голос звучить напрочуд виховано та гречно. Вейн різко випрямляється перед дзеркалом.

- Так, Селіє. Потрібно нанести світський макіяж. І якомога швидше!

Останні слова лунають скоріше як негайний наказ, аніж як звичайне доручення. Служниця похапцем зиркає на маленький годинник.

- П'ять хвилин, і Ви, Пані, будете повністю готові до танцю. Зачекайте лишень-но трохи.

Поки юна камеристка схвильовано метушиться, розпоряджаючись кистю для рум'ян, принцеса уважно вивчає своє відображення у дзеркалі. Воно здається їй затуманеним і каламутним. На якусь мить, вона розслаблено заплющує очі та дозволяє Селії нанести тіні. З'являється ледь помітний, солодкуватий запах. Служниця старанно виконує свою роботу. Її вміла рука плавно мандрує обличчям дівчини.

- Гадаю, цього цілком достатньо.

Міс Джонс, як і будь-який креативний творець, скептичним поглядом оцінює свій результат. Її справа вкрай відповідальна та делікатна, тож критичність у ній є неймовірно важливою. Проте Селія й не звикла перебільшувати свої заслуги. Хоча, на думку Банні, до професії потрібно відноситися значно простіше.

- Це чудово, Селіє. - Молода господиня поволі підводиться, бо це ж так важко зробити після тривалого сидіння! - Можете з Ейбл поки що бути вільні. Але не забувай, що ти мені ще потрібна будеш увечері.

- Звісно, Ваша Ясносте.

Дівчина швидко покидає покої принцеси. Вейн також чимдуж поспішає на бал. Її тоненькі блакитні підбори лунко цокають палацовими коридорами. "Тільки б устигнути! Тільки б не запізнитися!" - Кричить одна-єдина думка в голові. Вона вже майже пройшла повз одну з мармурових колон, коли хтось - рішуче й неочікувано опинився прямо перед нею. Хтось високий, статний і неймовірно харизматичний. Дівчина не встигла загальмувати. Вони зіткнулися. Його обличчя, Аллен так і не встигла розгледіти. Та за міцною, кремезною статурою, певно здогадалася, що він - один із запрошених на бал багатих панів. Її каблук на мить завмер на підлозі, напружено намагаючись втримати рівновагу. Але його хитало з боку на бік, а паркет під ногами був таким дзеркальним і таким слизьким! Тож нога Вейн із мелодійним дзеленьканням кришталю зісковзнула донизу. "Я ж падаю!" - На мить злякалася леді. Краї пишної сукні поволі сповзли складками додолу. Очі самі собою заплющилися, а вії сполохано затріпотіли. Ще хвильку, й вона... Ні, не впала. Рука незнайомця в темно-синьому рукаві рвучко вхопила її за талію. Його сильна, тепла хватка стрімко зупинила падіння. Певний час, тіло Вейн все ще безвільно звисало над землею, заховане у довгих згортках святкової сукні. Крізь щільну атласну зшивку та мереживні кружева, Аллен відчувала тепло, яке випромінювала долоня гостя. Квапливо вдихнула з полегшенням і розплющила очі. Їхні погляди зустрілися.