2 Розділ

   Їх супроводжували гучні акорди військових сурм і вибухи святкових гармат на території бази. Ранкове сонце пробивалося крізь запилюжене, розріджене повітря. Воно сліпило очі, відблискуючись у вікнах будинків. Атмосфера була неймовірно напруженою. Військових виставили у рівні, гарно організовані ряди. Усе відбувалося під командуванням генерала Джао Луна. 

   Несподівано на долину обрушився дружній рев машинних двигунів. Ксарія поспіхом припала до вікна. Коли іржаві ворота бази зі скрипом розчинились, вона побачила довгу вервечку з брунатно-зелених пікапів, які повністю заполонили вузеньку гірську стежину. Вони приїхали по агентів. Якусь мить надворі стояла гнітюча тиша, і тільки монотонне гарчання військових машин порушувало її. А потім пролунав одноголосий дівочий вереск та гул аплодисментів. Майдан збуджено загудів, захвилювався, до небес стрімко полетіли рукавички, каски, шлеми. Ксарія не стала кричати. Вона надала перевагу мовчазному та скептичному спостереженню стратега, який тверезо оцінював дану ситуацію. Її пильний погляд, спрямований далеко вниз, був красномовніший за будь-який галас і плескання в долоні. Вона не плакала. Але і не поділяла веселощів решти агенток. Вони були так затято впевнені у перемозі імператора, що й думки не допускали про можливу поразку. Рука Ґомес напружено зависла над підвіконням, тримаючи у долоні стебло чорної троянди. Якоїсь миті, травниця так міцно стиснула її, що один із шипів зайшов їй під шкіру й лишив за собою тонкий кривавий слід. На підвіконня впало кілька темних, насичено червоних краплин крові. Вони одразу ж заплямували собою білокам'яну віконну раму. Проте дівчина не звернула на це аніяковісінької уваги. Троянда в її руці була ще зовсім свіжа, нещодавно зірвана з куща в садку. Поміж тендітних і ніжних на дотик пелюсток, виднілися застиглі краплини прозорої, діамантової роси. Але квітка не була  беззахисною; на її соковитому зеленому стеблі росли довгі та витончені шипи. "У чомусь ми з нею все-таки схожі." - Подумалося Ксарії. - "Обидві ми змушені ховатися та захищатися від жорстокого світу, прикриваючись зовнішньою холодністю і шипами. Обидві на віки віддані темряві. Але, наскільки ми неприступні, настільки ж і вразливі, просто десь глибоко всередині. І хоч як гірко це визнавати, та в душі я зовсім не така стійка, якою здаюся, а радше тендітна й чутлива." Вона поклала квітку поруч на стіл. Востаннє поглянула вниз, на скупчення людей довкола машин. Декілька наповнених агентами пікапів, вже виїхали за ворота, і тепер з гуркотом котилися пологим гірським схилом. Старовинний годинник на стіні тихо пробив восьму годину ранку. Ксарія більше не стала затримуватись. Дівчина поспішно накинула на худі, гострі плечі темну муарну мантію, бо  ж надворі могло ще бути доволі холодно, і вислизнула з кімнати. На неї чекала робота. Імператор не любив запізнень, тому травниці завжди приходили на півгодини раніше до початку робочого дня. Сьогодні на сніданок мали б подати келих елітного чорного вина та мідії, привезені прямісінького з холодного північного моря. Так-так, цього разу королівські кухарі повинні постаратися на славу. А для неї, Ксарії, підготовлено іншу, більш складну й небезпечну справу. Перевірку страв на наявність миш'яку, цианіду, аконіту та решти смертоносних токсинів.

                                     ***

   Світило сонце. Королівський палац родини Алленів височів над іншими крихітними хатинками жителів Альдівії. Його золоті шпилі повністю потонули у пухких, ледь рожевих хмарах. Сонячне світло осяяло долину. Воно заглянуло в кожен кущик, обдарувало кожну квіточку. Запахло чимось солодким та медовим. Країна розквітала на очах. Здавалося б, ніщо не віщувало біди. У безтурботному співові птахів, у радісних усмішках перехожих читалося щось легке й світле, таке знайоме та до болю зворушливе. Цей дивовижний спокій місцевих жителів був викликаний не чим іншим, як потужним захисним куполом, що навис над королівством у радіусі десяти кілометрів. Він був абсолютно невидимим для людського ока. Та це зовсім не заважало йому майстерно відбивати всі повітряні атаки ворога, як магічні, так і промислові. Все відбувалося зовсім непомітно, без жодного натяку на війну. Щоразу, коли черговий дрон Темного Імператора прямував до одного з магічних міст, чарівний купол пружно стискався і відкидав будь-яку військову артилерію. Це створювало певну ілюзію захищеності та відокремленості від решти світу. Люди вірили у неї. Тільки купки обвугленого металу на далеких кордонах нагадували про постійні бої. Бої за спокійне та мирне життя. 

    Єдиними, хто не втрачав пильність під надійним захистом, були альдівійські вартові на в'їзді до маєтку короля. Це був відряд кремезних, високих на зріст мінотаврів, які охороняли безпеку Коннора Аллена та його родини. Потужна зброя і міцні, просто таки сталеві роги надавали їм загрозливого вигляду. Хоч назвати напівгібрида людини та бика розумною істотою було важко, але кращих охоронців годі й шукати. Їхнє мислення - примітивне та недалекоглядне, що дозволяло безперешкодно використовувати їх силу з різною метою. Наприклад, у зведенні нових захисних фортець, праці на важких роботах чи особистій охороні аристократів. Кожен багатий вельможа в країні затято прагнув отримати собі такого тілоохоронця. Це було викликано невибагливістю мінотаврів, простотою їхніх думок і бажань. Для бездоганного служіння своєму господареві, їм було достатньо лише якогось закутка для сну й великої кількості ситної їжі. Не менш важливим фактором було й слово похвали, недбало кинуте вбік слуги. За таке, мінотаври готові були виконувати будь-яку неприємну, складну, а часом і брудну роботу. Таким чином, бідолашні гібриди ставали заручниками ситуації, товаром на чорному ринку рабів. 

    За них платили небагато. Відтоді, як перший король Альдівії переміг їхнє плем'я і встановив над ним контроль, торгівля мінотаврами досить швидко та успішно пішла в обхід. Саме він започаткував її. Це змінило світосприйняття альдівійців назавжди. І, якби це не було ганебно або низько, але продаж рабів став цілком нормальною та звичною справою. А його праправнук і новий правитель Альдівії навіть пишався цим.