28 Розділ

    Повітря тремтіло від жару й напруги, ніби сама земля під ногами не витримувала того, що відбувалося на її поверхні. Поле бою вже давно втратило будь-які обриси впорядкованості. Все змішалося в один безладний та глухий вир криків, пилу й страху. Люди металися в різні боки, хтось кликав на допомогу, хтось падав навколішки й беззвучно молився, стискаючи долоні так, що біліли кісточки пальців. У повітрі висів запах гарячого каменю й диму, а небо над ними здавалось неприродно темним, немов відмовлялося приймати те, що коїлося внизу. І серед усього цього Тай стояла на самісінькій вершині скелі, відокремлена від світу, що розвалювався під нею. Її постать була нерухомою, але в цій нерухомості відчувалася сила, яка не потребувала руху, щоб бути небезпечною. Вогонь, що клубочився навколо, навіть не торкався її. Він слухався, згинався, обтікав, ніби визнавав у ній свою володарку. Її криваво-червоні очі дивилися кудись уперед, крізь усе, що відбувалося навколо. Світ більше не мав для неї значення, окрім однієї-єдиної мети. Вона була водночас холодною, як ніч, і палкою, як полум’я, що вирувало довкола. І здавалося, що ніщо вже не здатне зупинити це. Ніщо… якби не дві постаті, що з’явилися на краю скелі трохи нижче.
Наомі важко вдихнула, відчуваючи, як кожен крок віддається болем у тілі, але жінка вперто трималася на ногах. Поруч із нею стояв Брайан, і його погляд був спрямований тільки вперед - на ту, що стояла над усіма.
- Вона не підпустить нас просто так. - Сказала лучниця, не відводячи очей. - Ти ж бачиш… вона вже не слухає нікого.
Берлінґ мовчки кивнув. Його пальці повільно стиснулися, а потім розтиснулися знову, наче він намагався втримати щось, що вислизало.
- Тоді… доведеться підібратися до неї  інакше. - Відповів чоловік тихо. Наомі глянула на нього коротко, але уважно.
- Ти впевнений?
Брайан відповів не одразу. Його погляд залишався прикутим до Тай, і в ньому промайнула тінь - не страху, а чогось значно глибшого й важчого.
- Ні. Але іншого шляху в нас також немає.
Кілька секунд вони стояли мовчки, а потім жінка зробила крок назад, ніби даючи йому простір.
- Добре. - Рішуче мовила вона. - Я тебе прикрию, якщо щось піде не так.
Берлінґ лише кивнув. А тоді зробив крок уперед і підняв голову, дивлячись прямо на неї. Коли він нарешті заговорив, то його прозвучав чітко й голосно, прорізаючи хаос довкола.
- Тай!
Її ім’я, здавалося, зависло в повітрі, торкнувшись вогню, каменю і самого простору. На мить усе ніби завмерло. Дівчинка поволі повернула голову. Її погляд ковзнув униз, і коли вона побачила його, в її очах щось змінилося. Вогонь навколо неї тихо здригнувся.
- Ти… - Голос нової імператриці пролунав спокійно, проте в ньому з'явилася дивна та неприродна глибина. - Все ж таки прийшов.
Чоловік зробив ще один крок уперед, не відводячи від неї очей.
- Я не міг не прийти. - Відповів тихо. Вона трохи нахилила голову, уважно розглядаючи його.
- І навіщо ж?
Його тон став м’якшим, але не менш впевненим.
- Я хочу бути поруч із тобою.
Наомі завмерла позаду, відчуваючи, як напруга стискає груди. Тай мовчала. Вогонь навколо неї почав рухатися повільніше, немов слухаючи.
- Разом… - Продовжив Брайан. - Ми можемо зробити більше, ніж будь-хто інший.
В її очах щось промайнуло. Сумнів чи цікавість, важко було сказати.
- І що ж ти пропонуєш?
- Бути разом. Не як вороги.
Запала довга й напружена тиша. А потім дівчинка ледь усміхнулася. Ця усмішка здалас йому красивою… і водночас тривожною.
- Як цікаво… - Прошепотіла імператриця. Вона підняла руку, і вогонь, що розділяв їх, раптом розступився, утворюючи вузьку стежку, що вела прямо до неї. Полум’я піднялося з обох боків, немов живі стіни, залишаючи між собою лише тонкий і небезпечний прохід.
- Якщо ти справді цього хочеш… - Промовила Тай, дивлячись на нього. - То пройди до мене цією стежкою.
Берлінґ не вагався. Він ступив на цю дорогу, відчуваючи, як жар обпікає шкіру, як повітря стає важким і густим. Та чоловік не зупинився. Крок за кроком воїн все піднімався вгору. Кожен рух здавався довшим, ніж був насправді, але той не зводив із неї погляду. Наомі дивилася, затамувавши подих. Коли Брайан нарешті опинився поруч, між ними залишилося всього лише кілька кроків. Вогонь за його спиною знову замкнувся. Тепер вони стояли один навпроти одного. Світ ніби зник і залишилися тільки вони.

Берлінґ рішуче підняв руку.
- Я врятую тебе, Вейн. - Тихо сказав чоловік, і в його голосі не було ані страху, ані сумніву, лише щось щире, глибоке і дуже болюче.
Імператриця на мить завмерла. В її очах щось злегка здригнулося. Воїн простягнув їй прозору кулю. Світло в ній ледь помітно пульсувало, наче реагуючи на те, що відбувалося. Дівчинка подивилася на неї з цікавістю. Потім вона обережно простягнула руку й взяла кулю. Її пальці торкнулися гладкої поверхні. Світло всередині спалахнуло яскравіше. Вогонь довкола раптово здригнувся. Тай задихалася, ніби повітря раптом стало занадто важким.
- Зупинись… - Попросив Брайан, роблячи крок до неї. - Ти можеш… Ти не це... Ти більше, ніж це…
Вона різко глянула на нього. І на секунду йому здалося, що вона його справді чує. Але ця секунда виявилася надто короткою. Червоне сяйво в другому оці почало повільно й невблаганно повертатися.
- Як гадаєш… хто переможе? - Схвильовано спитала Сицилія, не відриваючи погляду. Кліффорд довго мовчав. А потім відповів:
- Це вирішить не сила.
Він перевів погляд на Тай.
- А її вибір.
Імператриця вигнулася, ніби щось всередині неї розривало її навпіл.
- Заберися… - Прошепотіла дівчинка, але вже не було зрозуміло, кому саме вона це каже. Голос у її голові був сильніший і темніший. Він шепотів, переконував, тягнув її назад у пітьму, обіцяючи силу, владу й безмежність. І водночас інша частина - слабша, але жива намагалася втриматися за спогади, за тепло, за те, що ще не згасло. Її друге око остаточно спалахнуло червоним. Світло кулі почало тьмяніти.
- Вона має полягти. Вже надто пізно… - Гірко сказав старійшина, і в його голосі було більше болю, ніж страху. - Надто довго зло перебувало в ній.
Чоловік заплющив очі на мить.
- Надто багато болю вона принесла іншим.