20 Розділ

    У глибинах імператорського палацу панувала тиша, яка не була звичайною відсутністю звуків, а радше щільною і майже відчутною матерією, що обволікала кожен куток темного залу. Тронна зала була освітлена лише кількома високими смолоскипами. Їхнє полум’я коливалося повільно й нерівно, наче реагувало не на протяги, а на щось невидиме, що жило у самій темряві. Довгі чорні тіні повзли по підлозі та стінах, перепліталися між собою й утворювали химерні візерунки. Вони нагадували то павутину, то розгалужені тріщини, крізь які могло вирватися щось значно гірше за морок. На троні, вирізаному з темного каменю, сидів він. Темний Імператор. Його постать зливалася з темрявою настільки, що важко було сказати, де закінчується тінь і починається він сам. Чорний плащ спадував важкими складками, а глибокий капюшон повністю приховував обличчя. Правитель не рухався, але в цій нерухомості відчувалася сила, яка не потребувала демонстрації. Раптом тишу розітнув глухий стук у двері. Це прозвучало різко і майже зухвало в місці, де навіть кроки зазвичай намагалися бути тихішими. Імператор не підвів голови одразу. Він ніби давав цьому звуку розчинитися в просторі, дозволяючи йому дійти до найглибших шарів тиші.
- Увійди. - Нарешті сказав тихо.
Його голос був тихим, але в ньому відчувалася сила, що змушувала слухатися без заперечень. Двері відчинилися повільно, із тихим скрипом. До зали зайшов чоловік, одягнений у темний формений одяг імперського службовця. Його кроки, хоча й стримані, видавали напруження. Радник зупинився на відстані, достатній, щоб не порушити невидиму межу, що відділяла його від трону, і схилив голову.
- Ваша Величносте. - Почав він, намагаючись, щоб його голос звучав рівно. - Маю важливі новини для вас.
Імператор ледь помітно нахилив голову.
- Говори.
Посланець на мить затримав подих, ніби збирався з думками, а потім промовив:
- Ув’язнена… втекла.
Тиша після цих слів стала глибшою. Здається, саме повітря завмерло, очікуючи реакції.
- Втекла? - Повторив правитель спокійно. В його голосі не було жодного здивування, лише холодна зацікавленість.
- Так, Ваша Величносте. - Швидко відповів чоловік. - Вона зламала ґрати і прорвалася через внутрішні коридори. Спроба зупинити її… - Радник на мить замовк. - Завершилася невдало.
Темний Володар мовчав, і це мовчання виявилося гіршим за будь-який гнів.
- Хто? - Коротко запитав він.
- Вартовий Міхаель Норріс. - Відповів посланець, опустивши погляд. - Він… не зміг її стримати.
Кілька секунд нічого не відбувалося. Потім імператор рвучко відкинувся на спинку трону.
- Цікаво. - Промовив правитель задумливо.
І знову настала пауза.
- Продовжуй.
Чоловік ковтнув.
- Також, Ваша Величносте… - Радник злегка змінив тон, ніби ця новина була не менш важливою. - Між циганським містечком Алькбейк і імперськими військами спалахнув відкритий конфлікт.
Полум’я смолоскипів здригнулося сильніше.
- Причина цього всього? - Запитав імператор.
- Торговельні обмеження. - Відповів він. - Місцеві відмовилися підкорятися новим законам. Виникли сутички, які швидко переросли у повноцінне зіткнення.
Посланець зробив паузу, а потім додав:
- Є ризик, що до них приєднається альянс повстанців.
Правитель поволі провів пальцями по підлокітнику трону. Його рух був майже непомітним, але в ньому відчувалася задумлива напруга.
- Альянс… - Повторив розтягуючи слова й нкмов смакуючи їх. - То вони все ще існують?
Чоловік не відповів.
- І що ж ти мені запропонуєш? - Поцікавився Темний Володар.
- Ми можемо розпочати негайні пошуки втікачки або ж зосередити наші сили на придушенні конфлікту, щоб не допустити об’єднання ворогів.
Імператор мовчав довше, ніж раніше. Цього разу його тиша була наповнена рішенням, що формувалося повільно, але невідворотно.
- Арабелла… - Промовив він ледь чутно. І потім додав, уже голосніше: -  Ні.
Радник підняв на нього погляд.

- Пошуками займатися не будемо. - Його слова прозвучали спокійно, проте остаточно. - Замість цього, - продовжив правитель. - Розподіліть усі доступні сили на конфлікт в Алькбейку.
Він трохи нахилився вперед.
- Я хочу, щоб це повстання було придушене швидко і показово.
Посланець кивнув.
- Зрозуміло, Ваша Величносте.
- І ще, - додав Темний Володар. Його голос став холоднішим. - Пошліть туди Брайана Берлінґа.
Чоловік на мить завмер.
- Особисто?
- Особисто. - Підтвердив імператор.
- Так, Ваша Величносте.
- Що ж, тепер ти вільний.
Радник низько вклонився і, розвернувшись, швидко вийшов із зали, залишвши за собою лише тихий звук зачинених дверей. І знову запанувала глибока й порожня тиша. Правитель залишився сам. Спершу він не рухався деякий час, ніби слухав щось, що було недоступне іншим. Потім поволі підвів голову.
- Ти все ж таки втекла… Арабелло. - Промовив Темний Володар тихо. Його голос розчинився в темряві, проте не зник, а залишився, як відлуння.
- Втім…
Ледь помітна усмішка торкнулася губ, хоча обличчя залишалося прихованим.
- Це навіть на краще.
Він повільно та впевнено підвівся з трону. Його кроки були тихими, але кожен із них відлунював у просторі, ніби сама зала відгукувалася на кожен рух.
- Це означає… - Продовжив імператор, проходячи крізь тіні. - Що гра ще не завершена.
Правитель зупинився біля одного зі смолоскипів, і полум’я раптом здригнулося сильніше, наче відчуло щось небезпечне.
- Ти ще прийдеш до мене сама. - Тембр голосу став нижчим і глибшим. - І цього разу…
Темний Володар простягнув руку вперед, ніби торкаючись невидимого образу.
- Ми зустрінемося не як мисливець і здобич. А як двоє, хто знає кінець цієї історії.
Полум’я раптом різко спалахнуло. Тіні на стінах викривилися.
- І, як і раніше… - Впевнено додав він. - Я оберну тебе в попіл на вітрі.
Його слова зависли в повітрі, як вирок. А десь далеко, за межами палацу, вітер уже ніс нову бурю.