16 Розділ

    Вечір опускався на місто повільно й урочисто, ніби сам час вирішив затримати подих перед чимось важливим. Вузькі вулички Сентенбюля світилися теплим золотистим світлом ліхтарів, що розливалося по кам’яній бруківці м’якими плямами. Воно відбивалося у вікнах і створювало відчуття затишку, яке майже не поєднувалося з суворою реальністю імперії. У віддаленій частині міста, подалі від галасливих площ, стояв невеликий сад. У нього були мармурові доріжки, акуратно підстрижені кущі й фонтан, у якому вода спадала вниз тонкими сріблястими струменями. Саме тут Брайан Берлінґ призначив зустріч. Він прийшов трохи раніше.
Стояв біля фонтану, дивлячись на те, як вода розбивається об камінь, і на мить дозволив собі розслабитися. Його постава залишалася рівною, рухи - стриманими, але в очах з’являлася рідкісна м’якість, яка зникала щоразу, коли агент повертався до своєї звичної ролі. Сьогодні він не був агентом імперії. Сьогодні Брайан хотів бути простим чоловіком, який кохає. Легкий шурхіт кроків по гравію змусив його обернутися. Прийшла вона. Аврора Ксав’є рухалася  так легко й граційно, ніби кожен її крок був частиною танцю, навіть якщо навколо не було музики. Зелена облягала її фігуру, м’яко коливаючись при кожному русі. Відкриті плечі вловлювали світло ліхтарів, а довге каштанове волосся спадало хвилями та виблискувало теплими відтінками. Жінка усміхнулася, щойно побачила його.
- Ти вже тут. - Сказала вона м’яко, з легким відтінком гри в голосі.
- Я не хотів, щоб ти чекала. - Відповів Берлінґ, і в його тоні прозвучала щирість, яку чоловік рідко дозволяв собі показувати. Танцівниця підійшла ближче і зупинилася поруч. На мить між ними запала тиша, наповнена тихим шумом води та далекого міста.
- Це місце… - Аврора поволі роззирнулася. - Воно чудове. Тут так спокійно.
- Я подумав, що нам варто поговорити без зайвих очей. - Мовив агент, не зводячи з неї зачарованого погляду.
Жінка легко знизала плечима.
- Ти звучиш серйозно, Брайане.
- А я і є серйозним.
Він зробив крок ближче.
- Я хочу поговорити про наше весілля.
Танцівниця на мить завмерла, але це тривало настільки коротко, що можна було списати на випадковість. Її усмішка залишилася тією ж - теплою, трохи кокетливою і загадковою.
- Нарешті. - Тихо сказала вона, опустивши погляд. Аврора ніби зніяковіла, але в її очах промайнув швидкий блиск зацікавлення. - Я вже почала думати, що ти передумаєш.
- Я не з тих, хто відмовляється від своїх рішень. - Спокійно відповів Брайан.
Вони повільно рушили вздовж доріжки. Світло ліхтарів ковзало по їхніх силуетах, роблячи сцену майже нереальною.
- Добре, - погодилася жінка, торкаючись пальцями гілки куща. - Тоді почнемо з найважливішого. Де проводитимемо вінчання?
Берлінґ на мить замислився.
- Я думав про палац.
Танцівниця одразу підняла брову.
- Прямо там?
- Не головну залу. - Уточнив він. - Але один із внутрішніх садів. Там достатньо простору, і це… символічно.
Вона тихо засміялася.
- Символічно, що ти одружуєшся під поглядом імперії?
- Символічно, що я обираю тебе в центрі всього цього. - Мовив агент, не відводячи погляду. На мить її усмішка стала трохи щирішою.
- Ти вмієш говорити красиво.
- Я кажу те, що думаю.
Аврора зупинилася і повернулася до нього.
- Добре. Палац… мені подобається ця ідея.
Жінка зробила паузу, ніби обдумуючи щось.
- Але тоді нам потрібно буде запросити правильних людей.
- Кого саме ти маєш на увазі?
Вона повільно провела пальцем по краю фонтану.
- Впливових. Тих, хто зможе… оцінити цей союз.
Брайан трохи нахилив голову.
- Ти хочеш, щоб це було не просто весілля?
- А хіба ти хочеш інакше? - Жінка подивилася на нього уважно. - Ми обоє знаємо, у якому світі живемо.
Берлінґ не заперечив.
- Добре, - сказав він. - Я складу список.
- І я теж. - Легко додала танцівниця. - Ми порівняємо.
Вони знову рушили вперед.
- А час? - Запитала вона. - Не кажи, що хочеш відкласти це на роки.

- Ні, - мовив агент після короткої паузи. - Я хочу зробити це якнайшвидше.
- Наскільки швидко?
- Кілька місяців.
Аврора задумливо нахилила голову.
- Це… сміливо.
- Я не бачу сенсу чекати.
- І правильно. - Погодилася жінка тихо, а її голос став м’якшим. - Життя занадто непередбачуване.
Брайан на мить замовк.
- Саме тому я не хочу втратити це.
Танцівниця підняла погляд на нього.
- Що саме?
- Тебе.
Тиша знову огорнула їх, але тепер вона була іншою, теплішою й глибшою. Аврора зробила крок ближче, і її пальці легко торкнулися його руки.
- Ти не втратиш. - Прошепотіла вона, і в її голосі було рівно стільки ніжності, скільки потрібно, щоб у це повірити. Берлінґ подивився на неї так, ніби в цей момент не існувало нічого більше.
- Тоді вирішено. - Сказав він тихо. - Палац. Кілька місяців. І тільки ті, хто має значення.
Жінка усміхнулася.
- І, звісно, найкращі танцівниці. - Додала з легкою іронією.
- Без цього ніяк?
- Абсолютно. - Вона підморгнула. - Це ж моя спеціальність.
Агент тихо засміявся, і на мить усе стало простішим. Наче не було імперії, війни та  минулого, яке час від часу нагадувало про себе. Лише вечір, світло ліхтарів, і двоє людей, які будували плани на майбутнє. І тільки десь глибоко всередині Брайана, ледь відчутно і майже непомітно, ворухнулося щось інше. Тінь спогаду, яку він швидко відкинув. 

                                          ***

    Двері її покоїв зачинилися тихо і майже беззвучно, відрізаючи зовнішній світ із його світлом, сміхом та штучною урочистістю. Усередині ж панувала інша атмосфера. Вона була більш інтимна, приглушена й наповнена м’яким сяйвом свічок. Легкий аромат східних пахощів повільно розчинявся у повітрі. Аврора стрімко пройшла кімнатою, зняла рукавички й недбало кинула їх на невеликий столик біля стіни. Її кроки здавалися легкими, але впевненими, ніби навіть у повній самотності вона залишалася на сцені, де кожен рух має значення. Жінка зупинилася перед великим дзеркалом у різьбленій темній рамі. Світло свічок відбивалося в ньому теплими відблисками. Воно м’яко лягало на її обличчя, підкреслюючи кожну рису, кожен вигин і відтінок емоції, що з’являвся й зникав у її очах. Танцівниця розслаблено провела рукою по волоссю, відкидаючи кілька пасм назад, і трохи нахилила голову, уважно вдивляючись у власне відображення.
- Ну що ж… - Сказала вона, і на її губах з’явилася легка усмішка. Ця усмішка не була тією, яку вона дарувала Брайану. Вона була інакшою, гострішою й більш справжньою.
- Ти й справді повірив. - Прошепотіла Аврора, ледь схиляючись ближче до дзеркала.
У її погляді промайнуло щось схоже на насмішку. Жінка згадала їхню розмову в саду - його серйозність. впевненість. Відтворила той погляд, у якому було стільки щирості, що він майже здавався беззахисним. І засміялася. Сміх був негучним, але наповненим ледь вловимою іронією.
- Найкращий агент імперії… - Мовила танцівниця, трохи примруживши очі. - І такий наївний.
Вона відступила на крок і повільно обернулася, дозволяючи сукні м’яко ковзнути по підлозі. Потім знову подивилася на себе. У її рухах не проглядалося жодної невпевненості, лише точний розрахунок.
- Весілля в палаці… - Задумливо промовила Аврора. - Це навіть краще, ніж я очікувала.
Жінка провела пальцем по краю столу, ніби прокручуючи в голові можливі варіанти, плани та наслідки.
- Ще трохи… - Лукаво додала танцівниця. - І я буду там, де маю бути.
Її погляд на мить став холоднішим. Ближче до імператора. Ближче до влади. Ближче до всього, що насправді мало значення. Вона не поспішала. Вона ніколи не поспішала, бо знала, що терпіння - це теж форма сили. Аврора підійшла до невеликої скриньки на столі, відкрила її і дістала тонкий ланцюжок із маленьким темним каменем. Тоді повільно провела по ньому пальцями, наче згадуючи щось. Її вираз обличчя на мить змінився.
- Але… - Зауважила жінка. - Є ще один нюанс.
Танцівниця підняла погляд, і в її очах з’явився інший вогник, значно небезпечніший. Міхаель. Ім’я навіть не потрібно було вимовляти вголос, щоб воно прозвучало у її думках. Аврора пам’ятала, як легко він піддався, як швидко почав дивитися на неї з тим самим виразом, який вона вже бачила у Брайана - суміш захоплення, довіри і чогось більшого. Це було так… зручно. Дуже зручно. Жінка злегка усміхнулася.
- Один відкриває двері в палац… - Прошепотіла вона, дивлячись на своє відображення. - А інший - двері з в’язниці.
Танцівниця повільно поклала ланцюжок назад у скриньку і зачинила її. Її рухи стали швидшими і більш цілеспрямованими. Аврора вже прийняла рішення. Її двоюрідний брат Ейнар нещодавно був ув'язнений за надто сильну магію. Його треба звільнити. Жінка на мить заплющила очі, згадуючи його обличчя, його різкість і його впертість. Він був проблемою. Але проблемою, яку вона не могла просто ігнорувати.
- Я не пробачу собі його страту. - Зрозуміла танцівниця. І справа була не лише в родинних зв’язках. Ейнар знав забагато і був занадто… некерованим. Тому Аврора підійшла до шафи, швидко зняла святкову сукню, замінивши її на більш стриманий і темний одяг. Він не привертав зайвої уваги, але все ще підкреслював її фігуру і рухи. Потім зібрала волосся, залишивши лише кілька пасм біля обличчя, і ще раз глянула в дзеркало. Тепер перед нею стояла вже не танцівниця зі світського вечора. А жінка, яка йде вирішувати справи.