Глава 5, у якій генерал Талія починає пошуки розумних людей

Столиця Корінтаха, Аурелія, що в перекладі з місцевої означає "золотий" або " неперевершений", - це велике місто з потужними стінами, які були також зачаровані сильною магією, щоб протистояти руйнуванням війни. Незважаючи на конфлікт, що триває вже деякий час, місто залишалося жвавим, жителі займалися своїми повсякденними справами серед постійного шуму маршируючих військ і гуркоту важкої техніки.

У центрі міста знаходилася велика фортеця, яка служила штаб-квартирою Ради генералів, фактичного органу управління державою. Фортеця являла собою грізну споруду, збудовану з товстих кам'яних стін і укріплену вежами, бійницями та прихованими проходами. Вдень і вночі її охороняли елітні солдати, головним обов'язком яких було забезпечення безпеки членів Ради.

Зал ради, де щойно закінчилася нарада, був великим приміщенням, заставленим майстерно вирізьбленими дерев'яними меблями та прикрашений чудовими гобеленами із зображеннями військових перемог Корінтаха. Стіни були обвішані портретами генералів і лідерів минулого, кожен з яких нагадував про велику історію країни і могутність її правителів.

Сама Рада являла собою зібрання досвідчених воєначальників, кожен з яких володів власними унікальними знаннями і досвідом. Вони регулярно збиралися для обговорення стратегії, ухвалення рішень щодо політики держави та огляду перебігу війни. Незважаючи на номінальну роль короля, як глави держави, саме Рада володіла істинною владою в Корінтаху, і вони стежили за тим, щоб їхні голоси були почуті.

Навколо фортеці розташовувалося безліч районів міста, кожен зі своїм унікальним характером і архітектурою. Тут були величні палаци знаті, розкішні храми державної релігії, галасливі ринки, де торговці з усього світу продавали свої товари, а також звичайні житлові райони, що повнилися пишною зеленню.

Незважаючи на регулярні війни і конфлікти, місто стабільно залишалося центром культури і мистецтва Заходу, його громадські місця прикрашали чудові скульптури, фрески і муралі. Було безліч музеїв, театрів і бібліотек. А Королівська військова академія Корінтаха вважалася однією з найпрестижніших у світі.

Саме туди, у КВАК, і нехай вас не бентежить ця абревіатура, зараз прямувала Талія. Дівчина була одягнена в простий одяг і мала накладену на себе за допомогою магії фальшиву личину, щоб її на вулицях ніхто не впізнав - надто вже впадала в око шкіра сутінкового кольору.

Дорогою вона зупинилася біля помосту, де чоловік, вбраний у якісь лахміття, пристрасно проповідував натовпу, що зібрався. Цей чоловік був релігійним фанатиком, його очі були сповнені завзяття. У нього була дика, недоглянута борода і довге сальне волосся, що спадало до плечей.

Релігія, яку він пропагував, називалася Шляхом Божественного Промислу. Це була відносно нова віра, яка нібито вірила в силу прощення і здатність кожної людини бути спокутованою. Релігія виникла як невеликий рух, але в останні роки її популярність стрімко зростала через тривалу низку нескінченних кривавих конфліктів.

Фанатик, який виступав на помості, говорив про жахи війни і марність насильства, закликаючи натовп відмовитися від вірності Корінтаху і підкоритися милості Валторії. Він говорив про те, що згідно з його релігією, всі люди рівні в очах Бога, незалежно від їхнього соціального становища або скоєних ними діянь, і про те, що Валторія є істинним послідовником віри і дарує прощення кожному, хто визнає їх законною владою Корінтаха.

Люди, що стовпилися навколо, були змішаною групою. Деякі з них були явно побожними послідовники Шляху Божественного Промислу, а інші, як і Талія, просто зупинилися послухати з цікавості, слухаючи слова фанатика з сильним скептицизмом.

Багато хто з присутніх були людьми небагатими, людьми, які втратили близьких на війні і втомилися від постійного насильства і кровопролиття. Слова фанатика про надію і прощення знайшли відгук у них, і деякі починали кивати на знак згоди.

Однак інші в натовпі не були так переконані. Вони кричали на фанатика, звинувачуючи його у зраді та боягузтві. Вони стверджували, що Коринтах - це їхній дім, і вони захищатимуть його до кінця. Дехто навіть погрожував проповіднику, стверджуючи, що він є таємним агентом Валторії, і його мета - підірвати віру людей у короля та Раду.

Поки фанатик продовжував говорити, його погляд пройшовся натовпом, і на мить його очі зупинилися на Талії. Дівчина спробувала відвести погляд, але було вже пізно. Чоловік помітив її і, схоже, вирішив вступити з нею в розмову.

- А ви, юна, прекрасна леді? - запитав він, вказуючи в бік Талії. - Що ви думаєте про нашу релігію? Чи вірите ви в силу прощення і спокути.

Талія нервово зітхнула. Її фальшива личина тільки змінювала колір шкіри, тому зайвої до себе уваги привертати не хотілося. Але фанатик пильно дивився на неї, чекаючи відповіді.

- Я не впевнена, - пробурмотіла нарешті Талія. - Я не дуже розбираюся у вашій релігії.

Обличчя чоловіка засвітилося від її відповіді, він зійшов зі своєї платформи і підійшов до неї.

- Ну, давайте я вам усе розповім, - сказав він, його очі блищали від ентузіазму. - Наша віра заснована на переконанні, що кожна людина здатна змінитися, стати кращою, ніж вона була раніше. Ми відкидаємо насильство і війну, а замість цього приймаємо прощення і милосердя.

Талія слухала його слова, намагаючись здаватися зацікавленою, але водночас зберігаючи пильність. Але фанатик настільки був поглинений своєю промовою, що навіть не звертав уваги на її реакцію.

Зрештою, чоловік закінчив свою проповідь, і люд почав розходитися. Талія також спробувала злитися з натовпом, хоча відчувала на собі зацікавлені чоловічі погляди. Дехто навіть спробував із нею заговорити, наміри їхні були, звісно, не платонічними, але генерал старанно відшивала кожного.

⚔

Талія наблизилася до величних воріт Королівської військової академії Корінтаха. Престижний навчальний заклад розташовувався в найбільш популярному районі столиці, в оточенні елегантних особняків і доглянутих садів.