Пролог

Я сиджу у кімнаті своєї невістки Верінти, на її колінах сидить син її та мого старшого брата Лейтейла, вони сидять навпроти мене. 

Дівчина середнього зросту, струнка, має довге, пряме волосся, вона брюнетка, має карі очі. 

Я трохи вища за невістку, маю довге, кучеряве волосся, шатенка, зеленоока, як і мій племінник,  тільки у нього волосся пряме і коротке. Ми із моїм братом схожі, Ремміст більше схожий на Лейтейла,  ніж на Верінту. 

Раптом у кімнату зайшла служниця,  вона присіла у реверансі й сказала:

- Панно Ліє, вас хоче бачити пан Кенніст,  він у своєму кабінеті. 

Я зайшла у кабінет батька, він сидить за столом,  а навпроти нього пан Таосій,  я із ним ввічливо привіталася.

- Дочко, це твій майбутній чоловік. 

- Батьку, я не буду виходити заміж за Таосія.

-Ти вийдеш за нього і це не обговорюється! - суворо відрізав батько.

 - Весілля не буде!

- Буде, тебе ніхто питати не буде! - прокричав тато.

Я вибігла із кабінету,  захлинаюся від сліз.  Таосій був тричі одружений, його покійних дружин знаходили мертвими через три місяці після весілля, їхні тіла прнівичені. 

Я повернулася у кімнату невістки, вона уже віддала сина нянці, сидить на тому ж стільці. Коли Верінта мене побачила, то подала носовик, я витерла сльози,  потім невістка запитала:

- Ліє, що сталося?

- Батько хоче видати мене заміж за Рибальченка Таосія, але ти ж знаєш, яка у нього репутація.  

Верінта піднесла руку до відкритого від шоку рота, потім прибрала й сказала:

- Знаю, мій тато надав мені вибір за когось виходити заміж за Таосія чи за Лейтейла,  я обрала твого брата з двох причин: я у нього кілька років закохана і не хотіла ставати черговою жертвою Рибальченка.  Я не розумію пана Кенніста.

- Я сподіваюся, що тато передумає віддавати мене заміж за Таосія або він сам відмовиться зі мною одружуватися.