Місто, в якому це відбулося, зараз занесено пісками. Це колишня карфагенська колонія, яка не витримала конкуренції з Римом. На мозаїці одного з храмів була жінка, яка кидалася в безодню. Внизу була мідна дощечка з поясненням:
«Вона стояла оголеною над своїм басейном. Її волосся прикрашало каміння, вона тримала в руках кинджал, перерізавши вени запитала: «А вона змогла б так зробити заради почуття до тебе?». У неї були зелені очі, вічно тьмяні та в агоніях ілюзій».
У кімнаті, крім шелесту падіння пелюсток, було чутно людські кроки – вони були яскравіші, коли вода стигла. Постать воїна побачила бібліотекара з сувіями. Між ними зав’язалася розмова: «Гасдурбал програв римлянам, а ця патриціянка любила тебе, але правда в тому, що вона була вагітна від тебе – ось і фатум». Гамількар глянув на Ганібала з ненавистю.