Глава 19

—Це все із за мене... Бо я рідний брат Володана, — знервовано признався Рох.

На його словах я відкрила рота від подиву та й закрила, на силу стримуючи себе, щоб мовчати. Але мої очі були виразніші за слова.

— Та не дивуйся ти так. Ти ж знаєш, що чаклуни можуть довго жити?

Я кивнула, згадуючи, що я пам'ятаю про відьом, відьмаків,  чаклунів та чаклунок.

—Згадала, а тепер слухай. Це було давно. Не так давно, як хотілося б, але давно. Володан молодший брат в сім'ї, нас було троє Лада, Володан та я. Ми були правлячого роду одного невеликого князівства на заході країні. Його вже й не існує тепер, знищили війни, а тоді воно процвітало. Так от Володан став правителем, бо його обрала триглава булава. То була сімейна реліквія. Гарна така зі смарагдами та рубінами, а сили в ній було. Але я не про це, так от Лада любила читати, а я... — він замовчав на хвилинку й просто дивився на море. А потім продовжив зібравшись  з думками.

—А я просто я, чаклував, щось досліджував, щось писав та й усе. Ти ж чула історію Володана про дружину та доньку? — я тихо сказала "так", згадуючи розповідь Стефи у травні й він продовжив.

—Так от перед однією подорожжю де Володан зібрався в край де найглибша річка у світі й тропічні джунглі панують на континенті, Дзвінка не хотіла його пускати, ні в яку, а ото я її умовив, бо брат хотів пригод. Він любив світ та природу. Досліджувати все довкола, мабуть більше за це він любив тільки сім’ю. А Злата тоді ще зовсім маленька була, — на мій шокований вигляд Рох пояснив:

—Так твоя Злата донька Володана. Тобі що ніхто не сказав ще вона на його бік стала? — після його слів я тільки но похитала головою. Ото значить мені не здалося й наклепу б не було. Треба було одразу гнати сумніви з голови та все розповісти, що в снах бачила.

— От йолопи! Вони повинні були тобі першій сказати, — лаявся кролик.

— Так то потім, я їм все вискажу. Ти слухай, слухай... Отже Володан таки поїхав, а мене залишив за головного, та й не міг я вирватися. Вважай сімейні обставини. Тоді в нас з Калиною непростий період у родині був. Що ти так дивишься? Була в мене дружина тоді, найкраща у світі скажу тобі. Але то може згодом про неї.

Все здавалося йшло нормально, а з мандрів повернувся не мій брат. Як розповідали чаклуни, що були з ним. Вони вдерлися до якоїсь піраміди чи то гробниці, так нормально перекласти древні символи вони не змогли. І Володан, як головний поліз у темряву, цього склепу збираючи все на своєму шляху на себе. Бо він же хоробрий мандрівник, правитель, тьху, — якось з жалем сплюнув мій велетень і продовжив.

—Все що там по наставили й по навісили ті хто це запечатував, ховаючи зло. Брата тягнула природа, що була всередині в самісінькому центрі, там заховали звичайний глечик але замурований так, що всі б зрозуміли, що краще не чіпати. Але ж не мій брат, він кинувся рятувати силу землі, а вляпався в перше прокляття.

—Яке прокляття? —перебила я Роха, не вірячи своїм вухам, про це ходили тільки легенди й навіть Злата згадала про нього один раз й той пошепки. Тепер здогадуюся чому пошепки.

Кролик тільки шикнув на мене й продовжив:

— Прокляття, що на нього впало змінило його. Воно впливало на саму його сутність, мішало силу всередині, з’їдало його резерв магії. Я вмовив зняти ту напасть, бо ставало все страшніше бути поруч з ним, хоча брат й намагався стримувати зло. Чаклував я сам нікого не пустив більше, впевнений був аж занадто, що зможу. Але сили мені забракло чи то сам Володан не бажав змінюватися. Та фінал ти знаєш Дзвінки немає, а брат тепер суцільне зло. Чужі сили його змінюють, а темрява всередині потребує все більше й більше енергії. В смерті дружини він винуватить мене. Бо вважає, що моє закляття її вбило.

Але то було не закляття, не моє закляття. Тоді в нас зав’язався бій, один заговір відбився на Дзвінку,  що хотіла вгамувати чоловіка, її ранило й вона кинула чари щоб зцілиться, для неї це було як дихати. Природжена лікарка, магія аж світилася в неї в середині. У цю мить, як показалася сила Дзвінки, Володан сказився остаточно, темрява виступила на обличчі й він впився в дружину, витягуючи її внутрішній резерв. Я зрозумів, що мені втрачати нічого й потрібно рятувати племінницю. Златі тоді роки два було, може трохи більше. Я вхопив її із ліжечка й порталом перенісся до себе, перериваючи шляхи відступу. А от тоді Володан лютував, ще багато потрапило під його руку сильних чаклунів та людей. Та надійно заховавши дитину, я довірив її найближчим людям, що в мене залишилися дружині та сестрі, вже тоді я здогадувався, що може бачу їх востаннє. Мені вдалося зупинити, на певний час, темряву в ньому, але ціною власного життя.

Так що тепер я кролик, якого хоче знищити один із найсильніших темних магів, а за одно й тебе, бо ти ж моя відьма. Так що радий вітати у клубі, — Рох закінчив свою розповідь й подивився на мене з сумною посмішкою, це як що кролики могли б посміхатися.

— Рох, а як тебе звали раніше?— чомусь запитала я.

— Дозволь представитися Радан Рохевич княжич роду Галицьких, — й він уклонився мені, нахиливши мордочку вниз й притиснувши вушка.

Від подиву я голосно ахнула й закрила рота долонями.

— Ти ж той самий чаклуна, що видав більшість підручників з темної магії й таємної канцелярії, — промовила я трохи оговтавшись від шоку. Мій фамільяр виявився не просто магічним кроликом. Він виявився легендою магічного світу, в мене навіть його книжка є.