Глава 18

—От скажи тебе можна саму залишати? — вже в кімнати мене сварили, як маленьку дитину.

—А нічого, що я вже не маленька відьма й допомогла своїй вчительці?— відказала я намагаючись читати підручника.

—Вибач ти права. Я хвилююся й перегинаю палку, — він присів  коло мене й обійняв мої зігнуті в колінах ноги.

—Ми всі зараз на нервах, але не треба мене навчати тоді коли не просять. Домовилися? — я дивилася прямо  йому в очі  тим самим особливим відьомським поглядом, що казав не сперечайся бо вб’є.

—Домовилися, — погодився він піднімаючи руки до гори.

—От і добре, а зараз мені треба таки почитати, — я занурилася в книгу.

Богдан не довго думаючи замотався у ковдру й примостився поруч на ліжку, залишаючи  мені в край мало місця, на мої спроби здвинути його перетворювався на камінь.

—Ну й лежи, — плюнула на це я й активно суваючись під невдоволене сопіння вмостилася таки читати.  Сопіння поруч, сутінки й втома за день мене підкосили, бо я не зщулася, як сама заснула.

Лише відчуття нереальності підказувало,  що то сон. Бо темна кімната в мить підсвітилася вогниками свічок показуючи візерунок захисного кола й магічних рун. Жінка ходила по колу й щось шепотіла, метушливою рукою поправляючи волосся, щоб не падало до свічки у руках.

Відчуття жару розповзалося по візерунку прокляття на моїх руках. Кожна квіточка й листочок пекло так, що хотілося здерти шкіру, щоб почухати аж коло кісток.

Жінка мене не бачила, але здається я знаю хто вона й що робить. Уві сні я наважилася підійти ближче, щоб побачити що ж вона закидає у ступку з трав. Мені потрібно було впевнитися, що я правильно розгадала загадку.

Я зазирала до робочого столу відьми підійшовши аж до самого її носа, не турбуючись що щось трапиться.

Як тут вона підняла голову й подивилася мені прямо в очі. На місці звичних очей Злати була суцільна темрява. Здавалося саме зло дивиться із середини.

Аж раптом вона вхопила мене за руку й лютий голос прохрипів:

—Біжи відьмо, бо я вже йду!

Я скрикнула від жаху та болю, схопившись за руку й тут же побачила схвильована сонне обличчя Богдана, що тримав мене за плечі.

— Ти кричала,  що наснилося? — трішки захриплим голосом запитав він.

—Жах наснився, — я подивилася на руку там чітко виднівся червоний слід від долоні на синіх візерунках.

— Мені здається чи він чітко по синцях співпадає? — сказав Богдан дивлячись на почервонілу шкіру й ледь видні зелені синці. Це було те про що я вже думала, але відганяла цю ідею.

Я знаю кого я бачила, але про це  зараз не скажу нікому, мені потрібно впевнитися бо може наклеп наведу на людину.

—Скажи де ваша чаклунська кімната? — запитала я в лоба все ще дивлячись на свої руки.

— Ходімо, — він просто мене повів довгими коридорами не задаючи зайвих питань.

Робочий чаклунський кабінет зустрів нас темрявою й хаосом. Тільки місячне світло пробивалося крізь розчинене вікно. Спалах лампочки вдарив по очам змушуючи мружитися, але даючи змогу роздивитися де що є. Велика шафа з книгами, різноманіття карт розкидані по столу,  кулі з кристалами й свічками. Затишний букет польових квітів у вазі на підвіконні, крейда розсипана по кутках,  нерівно стерте коло від чиїхось чарів.

— Так порядок у вас не дуже шанують, але біс із ним, — проговорила я й почала малювати потрібний собі візерунок по центру кімнати.

—Розтав і запали свічки, мені потрібно двадцять три штуки і напроти вікна постав кристал чорного агату, — командувала я хлопцеві,  який мовчки все виконував.

Завершивши свої підготування я задоволено оглянула результат й витерла руки від крейди об свої шорти.

— Ти впевнена, що все вийде? — стурбовано спитав Богдан дивлячись на мене.

—Впевнена, я це вже бачила, — я була налаштована, ох як рішуче.

Це питання має бути вирішене ось вже учора.

Потрібно зосередитися і максимально налаштуватися. Я маю невеликий резерв сил зараз, а води для відновлення поблизу не має. Бо подумати про те, що буду знову чаклувати, я ж не могла.

" Так, дихай  Устино, дихай. Зараз або ніколи"

Промовляла я до себе, як якусь мантру і дивилася на свічки навколо.

Все чому я навчалася, здавалося залишилось десь там і я не знаю, що робити. Просто дивлюсь на полум'я і дивлюся.

Теплі руки опустилися мені на плечі, відчуття сили полилося по всім моїм кінцівкам. Шалена  думка промайнула в моїй голові.

"А що якщо я і є сила. Мої думки, відчуття, подихи, надії і лють. Це Все сила, а природа то підтримка. І матеріальне, щоб легше було шукати. Ми не від’ємна частина світу"

І я заплющила очі, залишаючи в пам'яті всі свічки, карти навкруги, книги і чиїсь  записи, накреслене коло і руни, квіти на підвіконні і розчинене вікно.

А потім стався наче вибух в моїй голові.

Лавина чистої енергії проковтнула мене наче мураху.

Потік сили заносив мене далі й далі показуючи різні візерунки й переплетіння магії, чаклунки, маги, люди які вірять у потойбічне усе перепліталися й залишало слід у потоці енергії.