Глава 16

—Дядько Осі! А в нас ще залишилося те вівсяне печиво з вишнями? — крикнула я із кухні. Роздивляючись довкола, намагаючись знайти смаколики. Сьогодні ми вирішили влаштувати телемарафон із турецьких серіалів, кави та солодкого в шаленій, просто непомірній кількості.

—Я його вже взяв. Ходи скоріше! — почувся голос домовика із вітальні.

—Тоді вже йду.

Зайшовши у вітальню побачила усю нашу стару компанію Рох із пуханцями чатували,  коло столика з провізією.  Дядько Осі зайняв диван із клубками шерсті й незмінними спицями. Кава вже була розлита по охайним білим горняткам від яких йшов спокусливий аромат.

—Ну що починаємо, — сказав домовик й на телевізорі з'явилися перші титри.

Це був наш п'ятий день перебування під домашньою вартою, як нам обіцяли за два дні повернутися та щось пішло не так. Я сумлінно сиділа в чотирьох стінах й думки про море відрізала у зародку, щоб не порушувати обіцянку, але терпіння ставало обмаль. Сила всередині мене вже сходила з розуму без рідної стихії. Було місцями так тяжко, що я сама тренуватися почала, на диво я втягнулася в цей процес за останні місяці й провалявшись перший день у ліжку, гортаючи стрічку соц-мереж, наступного ранку вже займалася. На це Рох прокоментував, що я зійшла з розуму остаточно. Мій кролик останнім часом якийсь смурний та невеселий й на мої допити тільки шипить і йде геть. І от що з ним робити питається.

Від серіалу мене відволік дзвінок у фіртку.  Ми всі переглянулися один з одним, бо нікого не чекали.

—Я піду подивлюся, хто це до нас, — підводячись промовила я

— Тільки пам'ятай нікого не пускати, хто б не був та як би не просився, — постановив домовик не відволікаючими від свого в’язання.

—Пам'ятаю. Рох ти зі мною? — звернулася я до кролика. Мій велетень тільки похитав головою. Ну звісно пухнасті бомбони важливіші ніж рідна відьма, от що за фамільяр.

Дивлячись на цю картину я тільки процокала язиком й пішла таки дізнаватися, кого там принесла нечиста.

Відчинивши я з подивом побачила пана Бердяна, що тримав мої босоніжки.

—Здоров'я тобі відьмо. Повертаю твоє, — він простягнув мені босоніжки, але навіть не намагався увійти.

—Доброго дня. Дякую величезне, я вже з ними й попрощатися встигла, — взявши пару до рук.

Не дивлячись на заборону, я тільки но хотіла запросити городяного до двору, та не встигла навіть рота відкрити, як Пан Бердян захитав головою відмовляючись.

—Ні відьмо, не зайду. Хай захист цілий буде, як все скінчиться тоді відсвяткуємо. Вітання передавай Осі, а своїм скажи, що темна хмара вже близько й у місто її хай не пускають. Бо цього разу я можу й не здужати.

—Добре передам обов'язково. Ще раз дякую, — я не встигла договорити, як він зник тільки махнувши рукою.

—Дядько Осі, вам вітання від Пана Бердяна, — передала я повертаючись до вітальні.

— Дякую, дякую, — піднявши очі сказав домовик

—Що туфлі заніс?

—А звідки ви вже знаєте, я ж їх не брала сюди.

—А тобі ото все скажи, сідай ліпше серію додивимося, — усміхнувся в вуса Дядько Осі.

— Та ну вас, — я вмостилася на диван підігнувши ноги й взяла с собою мисочку з печивом. Одним оком спостерігаючи за подіями на екрані написала Богдана повідомлення, що заходив дух міста. Натомість мені прилетіло, чи не запрошувала я його бува. Прочитала таке та стала червоною від сорому. От якої він про мене думки, відправила смайлика, що показував язика й відкинула телефон.

Але протрималася тільки пару хвилин і от я вже знову пишу повідомлення.

Володан лютував навіть його вірна птаха веліла заховатися на верхівці шафи з книгами й зачаїтися доки не настане відносна тиша.

Чорнява відьма вжалася у великому кріслі від гніву чаклуна, міцно вхопившись пальцями у підлокітники, що аж нігті побіліли.

—Мені потрібна її магія, а ти не можеш привести цю жалюгідну сюди. Він має дізнатися, що тепер зовсім безсилий.  Я заберу все що їм дороге.

—Пане, — намагалася вставити відьма.

—Мовчи! Я вже бачив на що ти спроможна, — Володан ходив перед столом, від нього так і віяло злом, темна енергія обплітала усе його тіло виходячи з самого серця. Стукіт у двері відволік чаклуна.

—Заходьте! — пролунав його голос.

В кімнату обережно прослизнув старий слуга й скрипучим голосом сказав:

—До вас гість, пане.

—Гони в шию, я нікого не чекаю.

—Дуже наполягають, пане, кажуть, що ви будете раді.

В двері за слугою протиснувся чорт.

—Пане Володан, а що це ви мене гоните. А я з добрими новинами! — гість впевнено пройшов до вільного крісла, поцокуючи копитами.

—Лука, що цього разу?— не настільки люб'язно привітав господар.

—Та ото не треба мені ваших гарчань.  Мені відьма  треба. А пам’ятає місяць десь тому ви силу її скуштували,  а потім там таке почалося. Я про дещо наперед подбав, як знав, — чорт на секунду замовчав,  поправляючи манжети сорочки, він не поспішав під настирливо нетерплячим поглядом.