Глава 11

Поверталися вже у сутінках, гадаючи як пояснити наш зовнішній вигляд. Бо виглядали немов два опудала, що вирішили що лякати птахів то не так весело й пішли з городу. А ще ми гадки не мали чого ми ото затіяли і чого так довго вешталися. А нам потрібно було просто поговорити такі собі звичайні дівчачі балачки, а не оте все пов'язане з рятуванням світу й боротьбою з непереможним злом.

—О наші красуні повернулися! —вигукнув Андрій першим зустрівши нас у дворі. Він намагався не засміятися стримуючи губи, які так і поновили розтягнутися в посмішці.

—Братику, тільки но спробуй! — дуже лагідним голосом проговорила Ліза, а мені від її говору стало не по собі.

— Усе мовчу-мовчу! — Андрій тільки посміхався.

Ліза грізно подивилася на брата та чкурнула до будинку, махнувши на все рукою.

—Слухай а це ти її так?— натякнув він на волосся.

— Ага,  само собою якось вийшло, — я тільки знизила плечима й подивилася на хлопця.

—Я її такою останній раз бачив в років тринадцять, потім вона дізналася що таке праска для волосся, — він подивися на двері будинку, а потім неочікувано сказав:

—Так коли будемо займатися з мечами, вже вирішила? — і подивися на мене своїми зеленими очима.

А я знов задивилася на його зовнішність, ох і гарний він, в мене аж дух захоплює.

—Почнемо прямо завтра з самого ранку, — недовго думаючи відповіла я.

—От і добре! —радісно вигукнув він.

—Люблю рішучих дівчат, — з чарівною посмішкою він дивився на мене, а я гадала от чому саме зараз я виглядаю як опудало.

— В тебе є час до вечері, ми затіяли наше фірмове м'ясо. Такого ти точно не коштувала, — він підштовхнув мене до дверей й доволі швидко зник за будинком, тільки й встиг що підморгнути. А я й не зібралася запитати, як це дядько Осі пустив їх в свої кухонні володіння.

Нічого не залишилося, як піти вимивати з себе, мабуть, з кілограм піску.

—Ну що навовтузилися? — це перше, що спитав Рох, як тільки я увійшла до кімнати. Незмінний талант мого кролика, як що йому кудись треба він там опиниться й неважливо зачиняла ти двері чи ні.

—Привіт, Велетню! — я намагалася ігнорувати його питання.

—Та віталися вже. От що за відьма її віддухопелили, а вона й рада, — бурмотів мій кролик.

—Рох мені це пішло на користь. Тренуватися я не полюблю, але шанси на виживання збільшу точно, — я знайшла свої рушники й пішла до душу, таки ігноруючи скрежетіння велетня.

Подумаєш його відьмі показали, як буває, правильно й зробили, краще хай це будуть свої, ніж та темрява. З такими думками я занурилася в прохолоду води, зцілюючись після важкого дня.

Темна кімната була ледь підсвічена самотньою лампою, що стояла на масивному дерев'яному столі. Шафи до гори заповнені книжками простягнулися на всі стіни. Два високих смарагдових крісла, навпроти не розпаленого каміну, були зайняті людьми. Між ними розташувався невеликий столик на тендітних ніжках, де стояв кришталевий графин з багряною рідиною. Тільки легкі завіси, що розвивалися від відчиненого вікна порушували спокій.

—Пане, чому саме ця відьма? Вона навіть не повнолітня ще, — запитав жіночий голос.

Чоловік тягнув з відповіддю, він дивився в свій келих з невідомою рідиною, потім зробив ковток, насолоджуючись терпкістю напою сказав:

—Вона для нього важлива, зламаємо її, зламаємо й інших. Прокляття вже діють, але вони як завжди сліпі й не помічають таких простих речей.

—Знаю пане, я старалася. Там все так просто, що аж смішно. А вони метушаться, не вірять, — жінка зробила ковток свого напою.

Знов запанувала тиша.

— Ти молодець і з останнім було досить доречно, навіть і просити не довелося. Ця битва буде легкою. Сили стануть моїми, а вони надовго забудуть, що таке супротив, — темний чоловік поставив свій келих і підвівся, його висока постать відкидала чудернацьку тінь.

— Ти залишайся, а я піду відпочивати, треба набратися сил, — і він зник в порталі, залишивши жінку на самоті з терпким напоєм й важкими думками.

—Що ж ти Злато наробила? — зітхнувши відьма поставила свій келих й заховала обличчя в долоні.

Різкий порив вітру повалив лампу на підлогу і з гучним дзвоном світло зникло, суцільна темрява охопила кімнату. Жінка не ворухнулася, вона була глибоко в своїх думках.

***

—Устино ходи скоріше! — я не встигла вийти на ґанок, як мене вже позвали.

—Та йду я йду, — пробурмотіла я спускаючись сходинками й поспішаючи до альтанки. Навколо стояв неймовірний запах смаженого м'яса, від якого мимоволі потекла слина й забуркотіло в животі.

—Які пахощі, я вже готова з'їсти все що ви наготували, — апетит прокидався що секунди.

Хлопці стояли з задоволеними посмішками. Стіл вже був накритий до вечері.

—Сідай скоріше бо вихолоняє все.

Дядько Осі зайняв місце в голові столу сьогодні він знов причепурився нова зачіска, та  залихвацько закручені вуса в поєднанні з домашнім костюмом в клітинку, виглядали досить кумедно.