Глава 10

— Устино! Устино!— голос Роха пробивався до мене. Я сиділа на підлозі обпершись об ліжко, сховавши голову в колінах. Мені було сумно, розпач захопив мене до самого серця. Відчуття ніби відірвали частину тебе, а ти нічого не можеш вдіяти.

— Устино! — прохолодний носик кролика штовхнув мене в руку.

—Чого тобі? — подала голос я. Вже не стало сил плакати і я просто сиділа.

—Досить розкисати, це не найстрашніше у житті. Ти жива ця напасть колись мине, а з іншим ми впораємося, — він намагався мене підбадьорити.

—А що ж тоді найстрашніше? — просто запитала я.

— Ну ти можеш стати кроликом, — серйозним тоном відповів він.

Піднявши голову я посміхнулася, подивившись на свого велетня.

—Рох, стати кроликом це не саме страшне.

—А тобі звідки знати, кролик у нас тут я, — відповів він стрибаючи навколо мене.

— Нумо підводься і приводь себе до ладу. Нам пора виганяти оту холера, що сидить у тобі, — наполягав Рох далі.

— Тільки не кажи, що ти хочеш мене відправити на тренування, — мій голос лунав спокійно, але чому я не здивована, що він підтримає цю катівню.

—Звісно, це ж кращий спосіб зібрати думки до купи. Так що вперед моя крихітко, — кролик активно намотовув кола доки я вставала й шла до шафи по форму. Кинувши оком на годинник я здивувалася, що вже майже п'ята.

—Це що я стільки часу тут просиділа?

Затягнулася моя істерика, а здавалося день буде вдалий.

—А я про що тобі! — кролик більш жваво рухався і здавалося в моменти коли він завмирає його задня лапа відбиває мелодії від нетерплячки.

— Ти перевдягайся, а я у низ, — прийшлося випускати Роха й зачиняти потім двері.

— Не барися там! — почула я останній наказ.

Притулившись спиною до дверей я оглянула кімнату.

Ліжко застелене світло зеленим пледом, вишиті бабусею подушки, поруч стіл, навпроти вікна, з купою всього. Занавіска легенько гойдається від поривів вітру, природа чудово розуміє, що відбувається. Все довкола таке знайоме й безпечне, що не хочеться й виходити.

Треба буде запитати у дядька Осі як він кімнати кожному добудовує, бо за останній час площа будинку значно збільшилася. А як бути з комунальними тоді? Щось мене понесло в інший степ, а ну відьмо зберися, час подивитися в очі світові, ти ще жива й здатна боротися, а в світ повернулося страшніше зло. А ти про платіжки ще думаєш.

Я не знаю звідки, але в мене талант налаштовуватися. Порозкисала, поплакала й знову в бій. Так і зараз я  рішуче готувалася витримати нове випробування, я витерплюю це тренування, а потім з чистим сумлінням домовлюся з дівчатами про похід в караоке й всі проблеми будуть десь там.

Вийшовши на двір в мої вуха врізався лязкіт металу на подвір’ї перевертні вправлялися в двобії. Ліза була за суддю, а Богдан і Андрій махали тими шаблюками на всі боки, тільки іскри летіли. Це був дуже небезпечний бій бо в гостроті отих лез я не сумнівалася, а з тією швидкістю, що не можна розрізняти де хто і чий то меч вдаряв, здавалося ще трохи і будемо діставати аптечку. Але видовище було гарне, прямо як в кращих традиціях Голівуду, хоча ні за зовнішністю хлопців, це більше турецький серіал. Вони по черзі нападали й відбивали удари, я навіть не могла зробити ставку хто з них кращий, але вирішилося все несподівано. Зграйка квокчиків увірвалася в саме пекло бою, путаючись по між ногами хлопців змушуючи їх виробляти дивні па. Перевертні перестрибуючи через малечу розійшлися в різні боки, не перестаючи сперечатися хто кого краще віддухопелив і що то трапилося таке.

—Слухайте, а як часто ви оце отак грюкаєте? —з посмішкою спитала я підходячи до них.

Три здивовані погляди оцінили мене з ніг до голови.

Андрій оговтався першим і радісно промовив:

— Так кожного дня. Хочеш навчу? — він підійшов ближче й став поруч.

— А може й хочу, треба подумати, — зацікавлено відповіла я й зловила суровий погляд блакитних очей.

— Значить зараз можемо й починати, — голос Андрія був радісний, а зелені очі лукаво блиснули.

— Не раніше, як вона оволодіє базовими навичками бою, — відказав Богдан, дивно дивлячись на нас.

Ліза тільки фиркнула на цей звук я й обернулася, щось мені підказує, що лисиць я не люблю. Магія сколихнулася всередині хвилею ще секунду назад вона перекочувалася немов кицька на сонечку, а тут вже нашорошена змія. От що за напасть то така?

—Спочатку ми опануємо самоконтроль і медитації, а потім махання отими вашими залізяками, — мелодійний голос лисиці був доволі рішучий, здається їй оті мої витребеньки під пухнастих хвіст, але щось мені підказує, що чекати мені нових катувань.

— Лізо, ти ж сама оцими залізяками -шаблюками володієш не гірше нас, — говорив Андрій і змахнув мечем виробляючи чи то вісімку чи то метелика, то було вкрай швидко і технічно.

— Володію, а може й краще вас, але рівновага це основа основ, —дівчина поправила своє волосся подивилася на мене й промовила:

— Ну що ходімо? Буду вчити тебе володіти собою, — і вона пройшла повз нас хитаючи своїм рудим хвостом і навіть не сумніваючись, що я йду за нею