Глава 4

Знали б чортенята, що за пекло в мене зараз, то позвали б вчителя до себе на роботу. Умови праці і високий оклад, кар’єрний ріст все б обіцяли, тільки б цей кат працював у них.

Після двадцятого кола бігу я готова була вмерти десь на березі, тільки досить.

— Я звичайна відьма, а не легкоатлет, — пробубоніла я, відхукуючись.

— Уміння бігати нікому не завадить, а в нашому світи тим паче, — Богдан зупинився коло мого розпластаного на піску тіла і подивився з гори вниз.

— Хочу чесно сказати, ти ще добре тримаєшся. А тепер швиденько підводимося і починаємо вчитися рукопашному бою, — з посмішкою він протягнув мені руку.

Мені не залишилося нічого іншого як тяжко зітхнути та схопитися за його долоню підводячись. Жар його шкіри опалив мої пальці, та пробігся мурахами вздовж усієї руки і зник десь у грудях.

Я завмерла на якісь секунди, щось невідоме перевернулося в середині. Моє відьмацьке я підняло свою голову і озирнулося в пошуках цього нового.

— Не лякайся, бої на тренуванні це навіть дуже цікаво. Головне, щоб в реальному житті не знадобилося, — доволі радісно проговорив перевертень, подумавши, що я мабуть впала в стан жаху й паніки, від нового виду тренувань- катувань. Але ж ні. Розгублено посміхнулася і замислено подивилися на Богдана.

— Починаємо, — вже рішуче відповіла я через декілька секунд.

І зкоїлося пекло, стільки разів я не падала за все своє життя, на моїх ногах розквітало різнобарв'я синців. Падала, підіймалася і знову падала, як мені сказали головне навчитися правильно падати і використовувати свої сильні сторони. Бо у цьому житті буває всяке, чаклунки ти чи ніт.

Ось в такому дусі і відбувалося наше тренування Богдан показував і наставляє, а я сумлінно провалювала кожен рух, в нас навіть зібралася імпровізовані група підтримки.

Під розлугим деревом маслинки сріблястої зручно вмостився Рох, який іноді активно ворушив вушками та підстрибував в найболючіші мої кульбіти. У самої крайки води зручненько вмостилися русалки. Оці нахаби перешіптувалися, підсміювалися та пускали бісенят моєму вчителю. Чим шалено мене відволікали, от наведу я їм повчальні вроки, нехай луска повідпадає трохи, подивимося тоді хіхоньки да хахоньки їхні які будуть.

"Да що за чортівня в мене в голові відбувається!"

З такою думкою, я пропустила останній випад Богдана, який ми відпрацьовували попередні пів години, та запнувшись об свою ногу гепнулась на пісок, перевернулася на спину, розкинула зіркою свої натомлені кінцівки і втупилася в небо.

Сонце вже зібралося сховатися за обрій та додало рожево помаранчевих фарб довкола.

Я лежала та задумливо вдивлялася в чудернацький малюнок хмар.

Богдан по слідував моєму прикладу і вмостився поруч.

—А на морі гарні заходи сонця. Я не часто буваю на узбережжі, все більше в степах та вздовж річок, — промовив він роздивляючись, небо.

— Тут гарно, люблю воду, — трішки скоса подивилася на парубка та знов повернулася до хмар.

— Богдан, як гадаєш Володан нападе?

— Не знаю, хочу вірити, що ні. Але відбувається, щось дивне, магічні потоки сходять з розуму, — спокійно відповів він, але стурбованість в його словах я розчула.

Занурилася в свої думки так глибоко, що не почула наближення Роха. Це призвело до його чемпіонського стрибка й вибитого духу з мене.

— Велетню, ти мене зовсім не жалієш, — сміючись почухала кролика між вушок.

Так з посмішкою і повернула голову, подивитися, що робить вчитель, та наштовхнулася на його уважний погляд.

В його блакитних очах був справжній калейдоскоп емоцій, який він не встиг приховати. Цікавість, сум, розпач, ніжність, лють, мене накрило наче великою хвилею. Дивно, що я так легко змогла прочитати і відчути все, він на диво не слабкий маг, так чому дозволив так глибоко зайти. Мої думки холодною кригою вдарили, по досить крихкому магічному з'єднань, Богдан зніяковів і підвівся.

— Я мабуть трішки крила розімну, — сказав він дивлячись на море, а вже за хвилину у повітря злетів хижий птах.

Боривітер підіймався все вище і вище, доки не перетворився в невеличку цятку, а потім і зник з поля мого зору.

Я тяжко зітхнула і знов гепнулась об пісок головою.

— Та що ж то за трясця трапилася? — запитала я у порожнечу та почухала кролика.

— Не знаю, але такі контакти встановлювати шкідливо, — пролунало в мене в голові низьким незнайомим голосом.

Від переляку я різко сіла, озираючись довкола. Рох незграбно впав з моїх грудей на пісок та образливо подивившись.

— Могла б і акуратніше, мені ж боляче.

— Рох? — обережно запитала я.

— Так, а хто ж ще. Ми одні, — знов відповів голос.

Мої очі трішки збільшилися від подиву, я б сказала більше від шоку.

Не можу я ще спілкуватися з фамільяром. До повноліття це не можливо, а потім ще декілька років вчитися чути один одного. Бо це досить тісний контакт і ваша магія має поріднитися, набути схожі риси так щоб відбиток однієї магію вплітався в іншу, а в цілому робив могутніше як чаклунку так і фамільяра.