Глава 3

— Дядько Осі, я повернулася! —вигукнула я заходячи до будинку, на мій голос одразу прибіг Рох.

Тупіт його лапок попередив мене, про  наближення і я була готова до цього чемпіонського стрибка. Мене похитнуло, коли піймала кролика, але я таки вистояла.

— Привіт, велетню, — почухала Роха між вушками, його задоволена мордочка подивилася на мене.

— Сумував за мною? — запитала чухаючи кролика.

Він кивнув головою і знов подивився на мене.

— Я теж сумувала, наступного разу візьму тебе з собою, якщо забажаєш. Домовилися?

Виразні оченята кролика явно виражали згоду.

— Слухай, а де всі? — озираючись довкола запитала.

Рох попросився на підлогу й пострибав в сторону вітальні, інколи обертаючись на мене. Мені  здається, що в моєму оточенні чим більше дивацтва, тим ліпше.

На дивані вмостилися дядько Осі зі своїм в’язанням, Богдан с тацею солодощів, навколо пуханці й по залишкам крихт видно де був Рох. На екрані телевізора Сулейман зустрічав Хюррем.

— Величне століття? Серйозно, знову! — якщо чесно я втомилася від цього серіалу, знову прийдеться тікати де інде, поки не скінчиться.

— А ну цить! Не заважай! — домовик був нестерпний

— Он Богдан ще не бачив його, дай соколику подивиться, — дядько Осі бачив справжню натуру кожного, хто мешкав під його дахом. І мабуть, перевертень в юнакові був сильнішим, ніж я гадала.

— Дай но додивимося й будемо тренуватися, — пролунав голос Богдана, він навіть не відірвав погляд від екрана, тільки потягнув наступе печиво до рота.

— Цікаво, — пробубнів учитель.

— Ну й грець з вами, я на горі, — махнувши на них рукою, я пішла до кімнати.

Якщо я вірно пам'ятаю, то в мене є вільних хвилин сорок, а може й годину.

Якраз подумаю, що змайструвати для дядька Мойсі.

Перевдягнувшись у зручну робочу форму, що складалися зі старої футболки, вже в якихось плямах і давно стертим візерунком та широких спортивних штанів. Поправивши своє волосся та надягнувши захисні окуляри, як показує досвід у моєму випадку це обов'язковий атрибут чаклування.

Я почала діставати трави та каміння, все робила інтуїтивно, бо те що прописане кимось в мене не працює, або робиться щось через пінь колоду.

Це навіть Стефа помітила, спочатку вона намагалася займатися зі мною, як то треба по підручнику і книгами наговорів і заклять. Але щось пішло не так. Перший випадок перетворив її волосся на рожеві водорості, другий дуже вдало  поцілив у очі зробивши їх темними, як у демонів. Вона потім з тиждень ходила в окулярах, бо ніяка магія не допомагала.

А ще був випадок, як ми з Рохом з чортами познайомилися. Сталося це десь через пів року з початку моїх активних занять. Дядько Осі затіяв генеральне прибирання, перед Великднем, а нам велів навести лад у себе в кімнаті та перебрати речі.

Ентузіазм з викидання речей в мене завзятий, так що дуже швидко серед кімнати утворилася величенька купа мотлоху, а ще й кролик (тоді ще кроленя) активно носив якісь сухофрукти з моркви. Оцінивши розміри купки та скільки разів я буду швендяти з гори вниз, в мою геніальну і красиву голову прийшла ідея почаклувати. Знайти потрібний ритуал було справою декількох хвилин, ще хвилини три ми шукали необхідне.

Трішки більше возилася с пентаграмою і свічками, але візерунок був відмінний.

За великим задумом я створюю маленький портал, речі та мотлох опиняються в сміттєвому баку, портал зачиняється, я просто молодець.

Та щось пішло не так.

Портал відкрився і на мене подивилася пара здивованих очей з шапкою гарнесенької піни між двох закручених ріжків. П’ятачок котрих активно заворушився, а руки намагалися прикрити себе піною з ванни.

Бог з ним, що ми завадили комусь митися, наше сміття акуратно піднялися у повітря, поплило до порталу і рівнесенько гупнулося до бідного чортеняти. Здивування на його обличчі змінилося жахом і повним нерозуміння, що в грець тут відбувається.

А чари жили своїм життя і портал замкнувся під дивовижний феєрверк.

Залишивши мене з Рохом у стані легенького здивування, я ще не розуміла, що то трапилося і як.

Через пару днів після нашої витівки, ранок розпочався як завжди, але дядько Осі щось метушився і готував як на маленьку армію. Та я подумала, що то до свята. Та не так сталося, як гадалося.

Десь о півдні пролунав дзвоник, ми з Рохом переглянулися, бо нікого не чекали і я пішла на двір одчиняти хвіртку, та дивитися кого до нас чорти принесли.

А принесло як раз чортів і в край розлючену Стефу, її очі пускали такі блискавки, що я б уже була , як та курка гриль, але дипломатія вимагала витримки. Тому я трішки жива.

Закривши рота від здивування я пропустила дорогих гостей до двору.

І що то буде думала я проходячи вслід за всіма до хати.

Дядько Осі розсадив усіх шанованих гостей за багатим столом, Рох крутився поміж їх ніг з маленькими копитцями, а Стефа чекала мене на порозі.

— Сонечко моє, а ну скажи мені, що ти таке уткнула, що поважна делегація вирішила перед самим Великоднем до нас пожалувати? — її голос не обіцяв нічого хорошого.