Глава 6

—Бовдури, блазні, а не перевертні! Щоб ще раз я послухала когось, що ви надійна охорона. Дзуськи! Вам тільки кохання та полювання на думці, тьфу.

Перше, що я почула це розлючений голос Стефи, а от розплющити очі і подивитися, на кого вона так, сил не стало. В голові пролунало:

—Слава Богу ти жива! Як ти відьма? — стурбовано спитав Рох, я не встигла йому відповісти, як знов знепритомніла.

Здавалося, що я не наче й у всі сні, а наче й у себе в кімнаті. Другої миті я дні моря, а потім мене охоплює страшний холод та чую дикі крики болю.

Ось я лечу над порогами Дніпра, кружляю коло Хортиці, а за мить я у столиці на Подолі, ще мить і здається я у пеклі де так порожньо, і тільки якийсь чоловік сидить прикутий до крісла, стає так лячно від тої картини, що  хочеться втікати як надалі. Головне, щоб в'язень не підняв голову, не побачив мене. А потім знову пекучий холод і лід, знову дівочі крики і плач.

І якесь тепло, що розганяло усю темряву.

Я не знаю скільки я пролежала, тільки прийшовши до тями  побачила темряву навкруги, місячне світло пробивалося скрізь відкрите вікно. А вітерець кружляв по кімнаті.

Хотілося пити, в середині мене була справжня пустеля, а магія була така понівечена, що мені її стало шкода. Як же я з нею так вчинила.

В моїй голові назрів план дій, але спочатку потрібно дістатися води.

Намагаючись підвестися, моє тіло мене не слухалося, кінцівки немов чужі якісь. Так Устино не спіши, все по трохи. Заспокоювала і підбадьорювала себе.

Так спочатку спертися на ліжко й опустити ноги, потім спираючись на стіл піднятися. З першою частиною проблем не виникло, тільки робила я це як скалічена черепаха. Таке відчуття, що мене били, а до Києва я ходила пішки, а не була у сні.

Так, тепер стіл. Слабкою рукою я сперлась на кут і по трохи ставала, але щось, як завжди, пішло не так.

Гепнулась я на підлогу, з дуже голосним бам. В голові паморочилось, боліло коліно і лікоть. Тепер десь буде файний синець.

Не встигла  оговтатися, як роздалося інше геп, то двері відкрилися об стіну, добре що з петель не злетіли Дядько Осі б сварився. В кімнаті однозначно побільшало натовпу. Намагаючись сфокусувати свої думки, мої очі бігали з обличчя на обличчя. Богдан, Андрій, Ліза, Стефа, якийсь не відомий мені чоловік, досить войовничої зовнішності. Дядько Осі і Рох, що протискався між ніг до кімнати, а якщо йому заважали робив чемний кусь. Чим викликав декілька, здивованих ой у натовпу.

Озираючи цей натовп у моїй кімнаті, я не могла второпати, що вони тут усі роблять та навіщо хлопцям оті шаблюки в руках.

Кролик був першим хто дістався до мого затишного місця в кутку між ліжком і столом, вставати більше не хотілося.

— Привіт, Рох, — пошепки промовила я і опустила руку, що погладити кролика.

—Як ти мене налякала, відьмо! — почула я в голові. І теплий носик торкнувся моєї долоні.

Цілюща сила полилося тонким струмочком до магії.

— Не роби так більше, ніколи! Я ледь зміг тебе витягти, та й то прийшлося силу у перевертнів витягувати. Бо ці поки допетрали, що відбувається, — кролик важка зітхнув, це було так по людські, що мені його стало шкода.

—Пробач, що налякала, — торкнулася його спинки, заспокійливо гладячи хутро.

Я ще раз подивилася на натовп у своїй кімнати, що зайняв майже весь простір і спитала перше, що прийшло на думку:

—Ніхто води не приніс часом?

Першим зник дядько Осі, а потім коло мене дивом з'явилася пляшка води.

—Дякую! — вигукнула я і вмостилася трішки зручніше на підлозі.

Вода те це чого так не вистачало. Сила радісно потягнула цілющу вологу, омиваючись від пережитого.

Першою пішла Ліза, вона вислизнула мовчки, тільки на останок поглянула уважно на кімнату. Я почула чужорідні магію, чари захисту від лисиці охопили все навкруги.

Я піймала її погляд з легкою посмішкою , дякуючи хитнула головою. Ліза на мить стала стурбовано, але посміхнулася у відповідь і пішла. Здавалося її магію ніхто не відчув, навіть Рох промовчав.

Кремезний дядько просто вигнав хлопців , хоча вони й пручалися та постійно оберталися. Потім він тихо на них гаркнув і вони зникли в коридорі, зачинивши за собою двері.

У кімнаті нас залишалося четверо і Дядько Осі який магічно поповнював мій запас води, бо за декілька хвилин у мене закінчилася пляшка, а спрага все не відпускала.

—Зіронька, моя, ти нас налякала і дуже сильно, налякала, — Стефа підійшла до мене і допомогла підвестися, моє тіло було ще заслабле. Вчителька поклала руки на мої плечі і уважно роздивлявся моє лице. Вперше мені здалося, що на її очах бринять сльози.

А потім Стефа зробила нетипову для себе річ, вона схопила мене в обійми і міцно притиска до себе. Тепло її тіла охопило мене, магія підняла знівечену голову в пошук того знайомого відчуття. У всі я вже відчувала це, в хвилини жаху, цей рятівний жар мене витягував з безодні.

—Будь ласка, більше так не роби, — прошепотіла Стефа мені на вухо і розриваючи обійми.

— Устино, познайомся це Іван Сірко з Хортиці, нам потрібно з тобою про все поговорити, як би тобі тяжко не було, — після представлення чоловік привітно посміхнувся і зайняв крісло навпроти ліжка.