Пролог

Привіт! Мене звати Устина і я азовська відьма, ну майже повноправна, чаклунка, чарівниця і все таке інше. Так із того самого міста де серце   Азовського моря.

А ось цього чорного велетня, поруч зі мною, звати Рох і він мій помічник, як то кажуть фамільяр. Це велетенський чорний кролик з маленькою білою цяточкою на носі. І він вам привітно фуркає та передає вітання.

А це моя історія та мій щоденник, скоро я чекаю свого відьомського повноліття аби стати повноцінною частиною нашого чарівного кола, а наразі я просто учениця відомої Стефи Золотої. Ще пів року і  зможу сама відповідати за все, що відбувається у моєму місті. Та й не тільки, а доти мені залишається, що вести свій щоденник, виховувати Роха і намагатися не втрапити в жодну халепу. Останнє це найважчий пункт в моєму списку.

Моє життя найзвичайнісіньке та бувають й винятки, але частіше день проходить так: ранок починається досить буденно, мене будить Рох своїм чемпіонським стрибком, далі я вітаюся з природою, готую сніданок собі, чорному велетню та домовику Осі, а потім на дворі годую квокчиків.

Ви запитаєте що то за звір такий? Та й не чудно я теж спочатку дивувалася.

Так ось квокчики це духи подвір’я та дому, такі собі помічники дядька домового. Виглядають вони наче дуже пухнасті курчата з котячими вушками, гострющими кігтями на ніжках і довгими примарними хвостиками, якими вкриваються коли сплять. От тільки чим затишніше вдома, тим їх більше. Головне квокчиків не розлютити, тоді лихо буде, все навкруги починає в’янути та сохнути, а в домі все шкереберть йде. Зі мною таке було декілька разів змушена була миритися, бо ще й від дядька Осі на горіхи отримувала.

А якщо їх приголубиш, то й дивуєшся потім, як усе квітне. Та й інколи, як ввечері сядеш на ґанку з горнятком запашної м'яти, можеш почути тихе муркотіння квокчиків, то вони готуються до сну і співають свою колисанку природі.

Так тепер повернемося до ранку, бо про фантастичних тварин і дива природи я можу розповідати нескінченно. Сніданок, а потім треба обійти, так би мовити, свої володіння, привітатися с довкіллям, вивідати як там справи у людей чи може потрібна допомога. А також треба дізнатися чи розпустилася нарешті липа, бо перші листочки самі особливі.

Липа - це моє магічне дерево, яке я лікувала. Злата говорить, що перше дерево воно надзвичайне, сила яку ти вкладаєш, повернеться в потрібний момент із запахом, що принесе вітер. І що ти почуєш то твоє, цю рослину й потрібно шукати, я почула аромат настояного трав’яного чаю з липи, а її дерево то калина. Злата з усіма рослинами, немов мати, її майстерність ніхто з кола переплюнути не може.

Я ось більше до води тягнуся моря, озера, річки, навіть вода в колодязі то справді моє.

Знов  перестрибнула з теми на тему, в цьому вся моя сутність, вчителька Стефа каже, що я ходяча дзиґа, ні хвилині спокою. Її уроки даються найважче, вона викладає магію вогню та історію чаклунства в зовнішньому світі. При цьому користуватися інтернетом чи шукати інформацію по сучасному не можна, все повинно бути автентично, все має бути як раніше робили. Тільки пошук в книзі чи у свідка подій, в останньому випадку спитай саму Стефу.

А чому не можна користуватися інтернетом, можете ви запитати. Це ще простіше, на одній нараді мої вчительки вирішили, що я аж занадто багато часу проводжу в телефоні й поставили, що то не діло й до повноліття, ніякого інтернету. Та нічого я від нудьги не помираю, ну майже ніколи. Але повернемося до мого дня.

Як ви зрозуміли після всіх відвідин в мене починаються уроки. Лекції, пари, тренування, як не назви, все одно навчання. Ви не подумайте, вчитися я люблю, але інколи це буває так нудно. Мені  до вподоби практичні заняття, коли все навкруги літає, вибухає і все таке інше. Ось що цікаво, а ще портали та уроки левітації. Останнє й досі не можу опанувати, а плавати під водою можу годинами, навіть змагалися з мавками й русалками.

Головне, щоб про це не дізналася Стефа, колись вони щось не поділили, і тепер вона їх всією своєю відьомською  натурою не виносить.

Так тепер точнісінько потрібно повернутися на початок і сказати, що все закрутилося з того, що одного ранку одна безтурботна відьма сіла писати щоденник...