Усмішка в лісі

Була холодна пізня осінь. Ми відступали і зайшли в ліс – перший мороз оголив увесь одяг із цнотливих дерев. У виярку сидів батальйон СС – вони усміхалися, сльози замерзли у них на очах, виблискували на сонці. Я хотів у них взяти тютюну й підійшовши до їхніх тіл, побачив, що вони сині. Один із них тримав гранату, я пригнув у інший яр – територію накрило павутиною, яка брала собі техніку, провізію, боєприпаси. Усе горіло, і фото дівчини упало мені на руки – вона усміхалася до мене.

Я дуже довго думав, що наглядачі наших концтаборів стануть героями майбутніх романів. Уся німецька честь перетворюється на розтління євреїв. А німецька кров буде горіти у наших «тиграх» і «пантерах». Відчуття схоже, ніби земля бере мене в своє нутро, коли чую гусінь танка. Усе вмивається в швидких сльозах, але потім бере верх тварина, доісторична свідомість, берсерк, якому нема що втрачати. Моє м’ясо розлетілося з ганчірками з шинелі.

Йогонес де Сіленціум

Подобається

#2115 в Містика/Жахи
#4675 в Сучасна проза

У тексті є: ліс, батальйон сс, смерть

Відредаговано: 15.08.2018

Додати до бібліотеки

Поскаржитись