Усмішка Джоконди
Розцвітуть сади
Не маю я за що боротись,
Пробачте, браття, не судіть,
Але за довгі-довгі роки
Я не відчув себе своїм.
В новій-старій державі нашій
Я був чужим і є чужий.
Як сумно все це визнавати,
Але що є, то є, та й біс із цим.
А моя воля вона має силу,
Гадаєш, легко зберігати спокій у такі часи?
Але примушувати не намагайся навіть,
Бо сил не вистачить, щоб відбілить тебе.
Життя не створене для щастя,
Доріг легких не знайдеш на Землі.
І самі люди — носії свого нещастя,
Посіють, й вірять, що не проросте.
У них є світло, газ та яхти
А ви руйнуйте залишки, -
Тягар розрухи й відбудови
Як не крути — оплатим ми.
Наш порятунок — це нейтральність,
А процвітання центр, а не межа.
Коли ми усвідомимо свою задачу,
Лише тоді розквітне ця земля.
Скажіть, це ви придумали планету?
Можливо, ви створили море і птахів?
Чи може в ваших планах жити вічно?
Тоді навіщо руйнувати крихкий світ?
Життя — це мить, і ми тут ненадовго,
Це спалах, що летить через віки.
І скільки б не було у світі горя,
Ми народились одне одного любить.
І будуть люди, будуть діти,
Пісень на різні голоси,
І заколише мати сина,
І розцвітуть наші сади.
Відредаговано: 29.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
