10 Розділ

    Сьогоднішній вечір у місті мав свій особливий настрій. Він видався не настільки тихим, як ніч, і водночас не настільки метушливим, як день. Це був саме той час, коли люди дозволяли собі трохи більше, ніж зазвичай - більше розслабленості, емоцій та щирості. Світло ліхтарів вже впевнено витіснило денну яскравість, але ще не встигло повністю поглинути простір. У цьому напівтемряві все здавалося іншим: трохи м’якшим, проте оманливішим. Кафе-бар на розі вулиці був одним із тих місць, де відвідувачі затримувалися аж до пізньої ночі. Приглушене світло, теплі відтінки інтер’єру, тихий джаз, що мелодійно лився з колонок, змішуючись із розмовами та звуками келихів. Усе це створювало атмосферу, в якій люди почувалися вільнішими, ніж зазвичай. Саме сюди й зайшов Кенджі. Його поява не залишилася непоміченою. Високий, бездоганний, у дорогому костюмі, він виглядав як людина, що звикла до уваги і приймала її як належне. Риси обличчя виглядали чіткими, з ледь помітним відтінком азійського походження, що додавав йому особливого шарму. Його рухи були впевненими, але в них відчувалася не джентельменська стриманість, а радше самовдоволення. Спершу Кенджі підійшов до барної стійки, а потім сів і впевнено глянув на бармена.
- Віскі. - Кинув коротко й рівно, без зайвих інтонацій. Бармен мовчки кивнув. Чоловік провів пальцями по гладкому краю стійки, продовжуючи роздивлятися зал. Його погляд швидко і майже автоматично ковзав по жінках, із тією самою цинічною оцінкою, яка вже давно стала для нього звичною. Він затримувався лише на тих, хто відповідав його стандартам: молодість, краса та доступність. Згодом лукаво посміхнувся сам до себе, як під час звичайної вечірньої розваги. Бармен поставив перед ним склянку. Бурштинова рідина ледь сколихнулася, ловлячи світло ламп. Кенджі підніс віскі до губ, зробив перший ковток, і саме в цей момент відчув, що поруч із ним хтось сів. Краєм ока він помітив нову гостю, яка безшумно зайшла всередину й сіла за протилежний кінець столику, так, наче завжди сиділа саме тут. Її біла сукня м’яко відбивала світло ламп, вміло окреслюючи чіткі контури ідеального тіла. Темне волосся граційними хвилями лежало на голові й блищало, створюючи дивовижний контраст, від якого складно було відвести погляд. Спершу жінка навіть не подивилася на нього. Натомість, вона задумливо потягнула замовлений у бармена коктейль, і тільки тоді… інтуїтивно повернула голову. Їхні погляди зустрілися. І Кенджі відразу ж відчув дивний інтерес до неї.

- Гарний вечір. - Сказав чоловік першим. Її губи злегка розтягнулися у натягнутій усмішці.
- Можливо. - Тихо мовила Нора м'яким та майже гіпнотичним голосом.
- Сам? - Запитала вона, дивлячись на просто нього. Він теж усміхнувся.
- А це проблема?
- Ні, - відповіла жінка. - Просто цікаво.
Кенджі окинув її швидким поглядом, що не затримувався на деталях.
- Ти тут одна? - Поцікавився він.
- Поки що.
- Це можна швидко змінити зі мною.
Нора засміялася.
- Можна.
- Тоді давай це змінимо.
Вона, ніби між іншим, підсунулася до нього трохи ближче.
- І як саме?
- Почнемо з того, що познайомимось.
- Логічно.
- Я Кенджі.
Жінка витримала невелику паузу, наче роздумувала, чи слід називати ім’я.
- Нора.
- Гарне ім’я.
- Дякую. Мені теж так здається.
Кенджі вже розслабився і відчув, як розмова пішла сама собою. Слово за слово, і вони розговорилася.
- Ти часто буваєш у цьому закладі?
- Іноді.
- Дивно, що я тебе тут раніше не бачив. Я часто приходжу сюди після роботи.
- Можливо, ти просто дивився не туди.
Він засміявся.
- Цілком можливо. Однак я хочу, щоб ти знала: я буваю і в кращих місцях.
Нора ледь нахилила голову.
- Тоді що ти тут робиш?
- Шукаю щось нове та незвичайне. І, здається, вже знайшов.
Вона спокійно подивилася на нього.
- Схоже, ти швидко робиш висновки.
- Я звик довіряти своїм відчуттям.
- І вони тебе ні разу не підводили?
- Майже ніколи.
Жінка надпила ковток і дзвінко поставила келих назад.
- Це добре. - Нора зробила ефектну паузу й нахилилася ближче, додавши пошепки: - Бо іноді помилки можуть бути… дорогими.
Кенджі страктував ці слова по-своєму.
- Можу собі дозволити.
Вона подивилася на нього значно довше, і цей погляд остаточно затягнув жертву у свої тенета. Навколишній світ накрила густа й солодка пелена спокусливої омани. Чоловік більше не помічав нічого іншого, крім її очей, губ та кокетливих жестів.
- Ти цікава. - Зауважив Кенджі нарешті. - Не схожа на інших.
- Це добре чи погано?
- Це... зачаровує.
Нора тихо засміялася. І саме в цей момент щось змінилося. Відвідувач завмер, щойно його погляд випадково затримався на її губах. Все інше миттєво відійшло на задній план і залишилася тільки вона, її усмішка і ще якась надзвичайна родзинка, що притягувала його сильніше за будь-яке бажання.
- Підемо? - Спитала жінка. Ні про що не думаючи, він ствердно кивнув і навіть не запитав, куди саме. Вулиця зустріла їх нічною прохолодою. Повітря після дощу видалося свіжим та вологим. Ліхтарі світили рівно, кидаючи розмиті тіні на мокрий асфальт. Але чим далі вони просувалися, тим менш освітленими виглядали райони довкола. Нора спокійно крокувала попереду й майже не озиралася, а Кенджі слухняно прямував за нею. Його кроки зробилися повільнішими й важчими, певно, випитий алкоголь вже давався взнаки. Але не тільки він так діяв на бізнесмена. Крім нього існувало ще й те саме відчуття, яке він ніяк не міг пояснити.
- Гей! - Сказав чоловік трохи голосніше. - Куди ми йдемо?
Жінка не відповіла й не зупинилася, а просто продовжила йти далі. Вулиці ставали все темнішими, людей меншало, а тіні - глибшали.
- Гей! - Гукнув Кенджі знову. Цього разу його голос прозвучав різкіше, видаючи пізню внутрішню тривогу. Тільки тоді Нора зупинилася і повільно обернулася. Мерехтливе світло ліхтаря впало їй на обличчя. І те, що він побачив... Його очі розширилися, а дихання збилося. І в наступну секунду чоловік закричав.