Розділ 9

  Марк так зрадів, коли отримав запрошення в клініку від тієї медсестри, що не міг цього приховати. Зиркнув на годинник, швидко закрив документ, над яким працювали з Чапленком і сказав:

̶  Так, друже, на цьому все. Поки що. В мене справи. Завтра закінчимо це. Мені треба їхати.

̶ Що? Куди це ти? — здивувався Роман. Помітив, як шеф задоволено прицмокнув, всміхнувся, закінчивши телефонну розмову. Саме так жваво працювали, хотіли скінчити сьогодні важливу роботу. А тепер...

̶  О-о-о... Куди? Не скажу, бо і собі захочеш,— хихикнув Марк. Аж іскорки в очах.

   Колега спробував ще щось рознюхати, але не вийшло. Шуляк лиш віджартовувався. Друг помітив, що він дуже радісний. Давно не бачив таким шефа. Покинув роботу, підійшов до дзеркала в кабінеті. Задумливо оглянув себе з ніг до голови. Поправив комірець кремової сорочки. Її короткі рукави не приховують чималі біцепси. Причесав пальцями темне волосся. Хоч стрижка досить коротка, майже немає чого чесати.

̶  Х-м... Наче, непогано, — буркнув собі під ніс. А тоді побіг до ванної чистити зуби. Чапленко не витримав,  пішов за ним. Знову запитав:

̶  О-у-у... На побачення, чи що? Марку, розколюйся, знайшов якусь нову кралю?

̶  Можливо. Як буде щось цікаве, розкажу, — загадково підморгнув, виходячи з ванної.

̶  От партизан! Я ж згорю від цікавості!

̶  Головне щоб я не згорів, якщо з нею нічого не вийде. Але... То ще побачимо, — промовив, виходячи з кабінету. Жестом показав Романові, щоб теж забирався.

̶  До завтра.

  Медсеcтра зустріла Марка на своєму звичному місці. Радо посміхнулася.

̶  О, ви швидко. Лілії Петрівни ще немає. Заходьте сюди, — повела пацієнта до кабінету, у якому вже бував.

̶  Сідайте, — вказала на стоматологічне крісло. — Спробуйте розслабитися і нічого не боятися. Лікар скоро буде, вона зазвичай пунктуальна, — доброзичливо проказала.

̶  Добре. Дякую вам. Не забудьте вислати мені список квітів, які хочете і адресу, за якою їх доставити, — посміхаючись сказав чоловік. Сів на крісло. Діана ніяково кивнула. А потім прошепотіла:

̶  Тільки ж ви їй нічого не кажіть про це. Ще хтозна-що подумає. І взагалі... Не мусите нічого мені присилати. Справді.

̶  Звісно... Але мені неважко зробити якусь невеличку справу для хорошої людини, — підморгнув.

  Наступної миті до кабінету ввійшла Лілія Петрівна, озираючись, мов злодійка. Шуляк мимоволі окинув її поглядом з голови до п’ят. Знову з приємністю оцінив гарний смак дівчини в усьому. Блакитні обтислі джинси, проста біла блузочка. Волосся заколене догори. Маленька синя сумочка. Сьогодні дівчина в босоніжках на тонкій підошві, більше по-спортивному. Х-м... Так їй теж класно. Така маленька і гарненька. Хоча, на високій танкетці була ще елегантніша.

̶  Привіт, — неголосно привіталася. Марк відповів тим самим, але з такою щасливою посмішкою, наче до нього наближається мрія. Діана бадьоро заторохтіла:

̶  Добре, то я йду про все подбаю. Ви тут працюйте, ні про що не хвилюйтеся. Все під контролем.

̶  Ага, добре, — кивнула їй лікарка. Одразу взялася до роботи. Почала мити руки, готувати інструменти. Зиркнула на пацієнта. Трохи втомлено всміхнулася.

̶  Рада, що сьогодні ви вже менше стресуєте в кріслі. Як ваші зуби? Де болить?

̶  А-а... Дякую, так, завдяки тобі. Намагаюся позбутися фобії. А зуби... Сама зараз побачиш, ще зламав одного. В упаковці з горішками був камінчик якоїсь біди, — посміхаючись відказав Марк.

̶  Дуже шкода. Але буває таке, на жаль, не рідкість. Зараз подивимося, — спокійно проказала Ліля. Не заперечувала звертання до неї на «ти». Підготувала все, одягла рукавички. Оглянула зуби. Уважно, не поспішаючи. Потім дозволила закрити рот, зітхнула.

̶  Знаєте... Тут роботи не на раз і не два. Поняття не маю, що з вами робити. Я не зможу ще багато разів приходити сюди без дозволу начальства. То ж...

  Марк стиснув губи, задумався.

̶  То... Може... Зроби сьогодні, що зможеш, а там далі побачимо.

̶  Гаразд, — погодилася дівчина. Взялася до роботи.

  Шуляк уважно спостерігав за Лілею. Навіть забув про свій страх і бар’єр перед стоматологами. Ну майже…

  Ця дівчина працює так акуратно, постійно перепитує, чи не боляче, де саме. Така вправна і просто мила, що просто не міг інакше. А ще Марк помітив, що сьогодні вона має якийсь досить сумний вигляд. Чи просто втомлена? Не ходить на роботу, то ж мала б відпочити, а тут... Як би дізнатися, що з нею?

  Ліля довгенько поралася з зубами свого таємного пацієнта. Зробила, що могла за один раз. Наростила зламаного зуба. Став, як новенький. Дуже гарний, не відрізниш, де було відколене. Ще два запломбувала.

  Між іншим трошки розмовляли, але мало. На намагання чоловіка розговорити її Лілія Петрівна відповідала коротко. Явно не мала настрою. Видно було, що занепокоєна чимось своїм.

  Зрештою, Марк вже і не знав, що робити. Не хотілося нав’язуватися, але й так просто залишити все, як є теж не міг. Категорично.