Розділ 8

̶  Діано... — неголосно покликав, щоб не злякати дівчину. Вона різко обернулася, піднялася з крісла. Трохи ніяково заговорила звичні фрази:

̶  Так. Я вас слухаю, чим можу помогти? — на мить таки потягнулася рукою, вимкнула монітор. Чоловік всміхнувся.

̶  Можете. Навіть дуже. Без вашої допомоги я просто згину, — грайливо заговорив. Медсестра косо всміхнулася, намагаючись збагнути, до чого це він хилить.

̶  Ви до лікаря? Розкажіть, що саме потрібно.

̶  Діано, розумієте... — косо скривився, зніяковів трохи. — В мене фобія. Змалку так сталося, що сильно злякали і... Тепер на дух не переношу дентистів. Хоч здихай. А з зубами біда. Мало було дірок, ще й зламався один в п’ятницю. Жах, чесне слово. І... Мені конче потрібна Лілія Петрівна. Тільки до неї я можу звернутися. Вона тоді почала мене лікувати, але...

̶  Розумію... — співчутливо відповіла працівниця.

̶  То вона є вже? Можна записатися?

̶  На жаль, ні. Шкода, але не маю чим вам помогти. Лілія Петрівна у відпустці зараз. Може таки спробуєте піти до іншого лікаря? В нас тут є ще інша жінка стоматолог.

̶  У відпустці? То її не звільнили?

̶  Ну... Як вам сказати? Все непросто. Вона взяла відпустку через сімейні проблеми, а заразом на роздуми. Можливо повернеться тут працювати, а може й ні. В будь-якому випадку зараз їй не до пацієнтів.

̶  Сімейні проблеми? — скривився чоловік. Стало дуже цікаво, що ж там у дівчини сталося. — А... Коли повернеться, не знаєте? Мені дуже треба.

̶  Точно не знаю, — знизала плечами дівчина в білому халаті. Настала пауза. Марк вагався тиснути далі, чи дати спокій бідолашній медсестрі.

̶  Діано, вибачте моє нахабство, але... Не дасте номер Лілії Петрівни? Обіцяю, не створю вам, ані їй проблем. Якщо відмовить, так і буде, — таки наважився спитати те, що хотів. А потім додав:

̶  Якщо поможете мені, подарую хоч десять різних таких гіпеаструмів, які ви дивилися. Я маю доступ до найкращих голандських квітів. Виберете, які захочете. Котрий сорт вам більше подобається? Амарантія, Танцююча королева, Афродіта? Може, Рожева німфа, або Лагуна? — сам від себе такого не очікував, але вирвалося. Дуже вже хотілося якось таки розтопити цю медсестричку. А раптом план спрацює?

  Дівчина почервоніла, засміялася. Розглянулася на боки, чи ніхто їх не чує. На щастя надто близько нікого не було. Весело проказала:

̶  Шановний, це називається підкуп і явно незаконно, — але з її виразу обличчя було видно, що не сердиться, навпаки, їй лестить така наполегливість молодика. Марк хихикнув.

̶  Я б назвав це подяка, але вам видніше.

̶  Що ж з вами робити? — повагалася хвилю. — Бачу, вам дуже залежить на Лілії, так?

̶  Дуже, — кивнув чоловік, опершись ліктями на стійку приймальні.

̶  Давайте зробимо так: я запитаю в Лілі, чи зможе вона якось вам помогти, а тоді дам вам знати. Гаразд?

̶  Добре. Візьміть мої контакти, — швидко дістав з нагрудної кишені сорочки візитку і поклав на стійку.

   Діана взяла, пробігла очима напис з ім’ям, прізвищем і посадою пацієнта. Потім з посмішкою запитала:

̶  То... Ви не жартували про гіпеаструми? Справді займаєтеся квітами?

̶  Так. В мене фірма, яка продає квіти. Прямі поставки з Європи й Африки. І слова я дотримую. Тому, можете вже починати обдумувати, які саме хочете вазони.

̶  Ой... Ви мене підкуповуєте, — всміхнулася. Марк подякував за допомогу і пішов. Домовилися, що чекатиме дзвінка.

  Ліля просиділа пів дня з мамою у лікарні, а потім поїхала додому. Почувалася дуже виснаженою і фізично і морально. За останній тиждень стільки всього навалилося, хоч вий. Ще й спека сьогодні страшенна. Тільки десь біля моря сидіти і потягувати холодний напій, чи плавати, а не по лікарнях ходити.

  Щойно зайшла до квартири, подзвонила Діана.

̶  Привіт, красуне, як ти? Як мама? — бадьоро привіталася.

̶  А, дякую. Та-а... Не дуже. Мама погано, а я... Навіть не знаю. Просто сил немає. Так мріяла про гарну відпустку, а тепер... Бачиш, що робиться.

̶  Зрозуміло, дорогенька. Шкода. Знаєш, здається, ти казала, що скучила за роботою. Є-є-є пропозиція, — загадково протягнула Діана. Ліля саме скинула сандалі, пішла до кухні. Поклала телефон на столі, увімкнула гучномовець. Взялася мити руки.

̶  Що за пропозиція? Щось змінилося в нас у клініці? Антонович вийшов на пенсію? Та невже? Не з моїм щастям.

̶  На жаль, ні. Але... Вдячні пацієнти тебе не забувають.

̶  Так? Хто приходив? — стало дійсно цікаво.

̶  Хто? Той красунчик, Марк, через якого в тебе вийшла гризня з шефом. Пам’ятаєш?

̶  Звісно, як такого не пригадати. Що, хотів на прийом? Я ж йому казала, що не зможу, — втомлено відповіла.

̶  Ліль, слухай... Тут така справа... Може б ми щось вигадали, га? Бідолаха так просив. Дуже мучиться. Має фобію, не може йти до інших лікарів. А ти йому явно сподобалася, — з ноткою сміху проказала.