15

За той час, доки я безсовісно спала, Рік встиг десь роздобути мені вбрання до вечері, та й загалом ще декілька туалетів, позаяк супутній багаж був втрачений. Уся ця історія все більше починає насторожувати.Тож, зараз, йдучи по рясно інкрустованому коридору, я вже очікувала на якусь капость. 

Так дивно…Не дивлячись на те, що зранку ми йшли цим же шляхом, я його майже не запамʼятала. Тому зараз моя концентрація зросла. Це було на рівні звички — ретельно оглядати усе, що навколо, особливо, коли місцевість незнайома. Неуважність у роботі з вартою часто могла коштувати життя. Чого тільки вартував перший рік служби…

Я тряхнула головою, ніби намагаючись викинути з голови болючі спогади. Було багато втрат. Не значні для королівства, навіть звичні, я б сказала. Проте, надто болючі для мене. 

З усіх вдалося врятувати лише Таренса, ще декілька самі встигли втекти від вірної смерті. Майже увесь загін поліг через моє не правильне рішення.

Від спогадів тіло здригнулося, а на очі набігли сльози. Раптом, збоку почулося:
— Принцесо, — вирвав мене з виру спогадів Рік. — Тримай обличчя, Бет. Я поряд.

Певно, радник подумав, що моя дивна поведінка — це страх перед вечерею, яка от-от відбудеться. Що ж…краще так. Я вдячно йому кивнула і продовжила шлях.

Зовсім скоро ми опинилися в головному залі палацу, де нас зустріли інші слуги, що мали супроводжувати до обідньої зали. На чолі цієї невеличкої групи стояв пристаркуватий чоловік невисокого зросту в довгій, брунатного кольору, мантії. 

— Вітаю, Ваша Пресвітла високість, — шанобливо звернувся той і склавши руки низько вклонився. — Мене звати Арнавіус, головний писар королівства Гарнел і довірена постать його Величності. Мені доручили провести вас до Золотих садів.

Самого радника опустили до обовʼязків звичайного слуги… Видно не тільки в мою голову закралися сумніви, адже погляд Ріка, що стояв поруч миттю змінився, ставши чіпким та оцінювальним. 

— Моя шана, Арнавіусе. Маю запитати, чому змінилося зумовлене раніше місце зустрічі?

— Його Величність з огляду на чудову погоду, що буває в нас не так часто, вирішив не втрачати нагоди провести час в чарівному саду. Повірте, ви не пошкодуєте! Золоті тисячолисти під світлом заходу сонця, особливо прекрасні.

— Що ж… Тоді не гаймо часу.

Рік з пересторогою глянув на купку прислуги, а тоді, спокійно кивнувши, склав руки за спиною. І тільки мені та охороні було видно своєрідний пас рукою, що попереджав усіх про бойову готовність. Хоча я дуже сумніваюся, що до цього дійде.

З головної зали до внутрішнього двору було швидко дістатися. І місце, де ми вийшли вже було мені знайоме. Та Арнавіус звернув з прямої стежини та пішов в обхід замку до заднього двору. Навкруги буяла квітуча зелень. Її так багато, що складно оцінити чи запамʼятати межі території. Погано.

Згодом ми підійшли до невеликого завдовжки тунелю, що був оповитий плющем, від якого надходило ніби блакитне мерехтіння. Раптом, в середині немов похололо, а в памʼяті випливла наша з Туманом вилазка в ліс, після Священного дня; саме через схожий химерний плющ кінь себе неспокійно поводив. 

— Який незвичайний вид плюща, — мимохідь промовила я.

— Во істину, він прекрасний… Цікавитеся рослинами, ваша Світлосте? — одразу звернув увагу Арнавіус.

— Люблю проводити час за відпочинком в саду при дворі.

— Це не просто плющ — ви вірно помітили. Звідси починається цвітіння золотого тисячолиста. Цей плющ — його листя, ніби захисна броня. Коли серцевинам щось загрожує листя скручується в кокон захищаючи їх від загрози: хай то природні — морози, гради, дощі, чи зле око. Ходить повірʼя, що ця квітка існувала тут задовго до утворення сучасного королівства. Коли тут лише зароджувалися перші поселення, на ці землі прийшли кочівники. На їх чолі стояв цар Веліан зі своєю прекрасною дружиною Мейріною. І наскільки вона була прекрасною, на стільки ж й мудрою. Та на жаль Боги не були ласкаві до Веліана; незабаром після завоювання та оселення на цих землях, Мейріна важко захворіла. Життя покидало її тіло з кожним днем. Кажуть, що перед своєю смертю вона попросила благословіння й захисту для свого коханого у вищих сил і вони обдарували її незвичним подарунком — квіткою, що світилася золотом, і наказали посадити її на скелях біля моря. Здивуванню правительки не було меж: хіба ж буде така прекрасна квітка рости серед каміння? Та не наважилася вона йти проти волі Вищих, зробила усе так, як веліли. Й серед каменю, серцевина пустила коріння, а її листя оповило скелю. З тих часів, квітка, до і після смерті правительки попереджала про небезпеку Царя.

— Чудова історія кохання... Та як же тоді квітка опинилася тут?

— Ця частина історії менш мені відома. Подейкують, Веліан настільки кохав Мейріну, що після її смерті світ для нього згас. Десять літ він тримав владу, та одного дня не витримав і скинувся зі скелі, тої скелі на якій цвів золотий тисячолист. І оскільки життя того, кого він охороняв згасло, то і призначення квітки зникло. Плющ згорнув своє листя і заховав серцевину від ока людського. І ось пройшло більше сотні років, центром держави знову стала наша велична столиця й коли розпочали підготовку палацу до переїзду монаршої сімʼї, на території заднього двору знайшли Золотий тисячолист. 

Тим часом ми вже вийшли з лабіринту і перед очима розкинувся величний сад: навкруги буяла зелень різних відтінків, блакитне світіння плюща ніби відлунювало у кожній рослині. І серед цієї краси де-не-де цвіли молочно білі невеличкі квітки, їх пелюстки були гладенькі та округлі. Здавалося, кожна з них була посипана золотим пилом, адже під сонячним світлом вони виблискували немов дорогоцінне біле золото. Це було так красиво, що перехоплювало подих.

І серед цієї краси стояв накритий круглий стіл, за яким сиділи король та, вже знайомий мені, спадкоємець престолу. Помітивши нас, чоловіки підвелися зі своїх місць. 
Король Кайрон по зросту не уступав своєму синові й не дивлячись на доволі поважний вік, виглядав він по величному шляхетно: широкий розворот гострих плечей підкреслював чорний шкіряний мундир, прес перетягував широкий пояс, оздоблений дорогоцінним камінням і збоку до нього був прикріплений жаский меч з різьбленою рукояттю. Зовні він виглядав більше як солдат високого рангу, аніж правитель, лише постава та владний погляд видавав його позиції.