***

  На ліжко я таки лягла, але заснути не змогла. У пошуках розради я вирушила на горище. Дерев'яні балки замість повноцінної підлоги і купа старих речей. Звичайна картина. Чомусь горище у нас тільки над кухнею. Я з дитинства плекала надії, що колись знайду таємний хід у секретну кімнату, але досі нічого не знайшла, хоч і облізала горище вздовж і впоперек, обдивилася стелю у кожній кімнаті. Єдиним моїм досягненням у цій справі стала маленька замкнута скринька, яка була занадто розкішна, щоб ламати на ній замок. Вона не заслуговує навіть подряпинки. Нехай так і стоїть у моїй кімнаті, захована під одягом, який не подобався моїй мамі. Як у дитинсиві. Туди ж вона не заглядала. Насправді мама моїх речей і не чіпала, але перестрахуватися було варто.

  Коли я по пояс загрузла у ностальгії, розглядаючи все, почувся тихий шурхіт на сходах. Ледь встигла заховатися за пакетами з старим одягом, як показалася татова потилиця. Він повільно повертав голову, оглядаючи горище. Коли не помітив нічого зайвого-підозрілого, мовки рушив до коробок з його старими, нікому не потрібними інструментами. Вони усі ззовні ідентичні і надійно замотані клейкою стрічкою. Тато поміняв місцями найважчу і найлегшу. Картина, здавалося, зовсім не змінилася. Батько подивився на своє творіння з усіх боків, залишився задоволений побаченим і мовчки спустився з горища.

  Я зачекала кілька секунд і пішла слідом за ним. Занадто дивним він був, ніби у трансі якомусь.

  Коли я опинилася у коридорі, то встигла побачити, як тато зачиняє за собою двері у кабінеті. Мені не залишилося нічого іншого, тільки стати біля них, притулитися вухом і намагатися зрозуміти, що він там робить. Але я зовсім нічого не почула. Ніби у кімнаті була маленька чорна діра, яка всмоктала у себе ввесь звук, до останнього подиху. Тому мною було прийнято вольове рішення (як це пафосно звучить) привідкрити двері. Зовсім трішки, щоб тільки одне око могло дізнатися татів секрет. Але воно не побачило нічого, крім шафи з книжками на різних мовах світу - мені здається, тато навіть назви їх прочитати не може, він же ж не може знати так багато мов - і стола з комп'ютером. Я відчинила трішки ширше, повністю просунула голову, але знову не побачила нічого цікавого, тільки ще одну книжкову шафу. Оскільки батька ніде не було, я прочинила двері повністю, зайшла всередину і взялася оглядати кімнату у його пошуках. Кудись же ж він мав подітися.

  У одній з шаф я зачепилася поглядом за цікаву книжку. Вона була написана українською, тому я без проблем прочитала назву: "Новий лад. Варто чи ні?" Це заінтригувало мене, тому ядала собі слово, що потім повернуся по неї.

  В іншій шафі не було нічого цікавого, а от комп'ютер привернув мою увагу. Річ у тім, що коли тато закінчував працювати чи розважатися, він вимикав його і витягав шнур з окремо відведеної розетки, а на той раз вона була зайнята якоюсь вилкою. Звичайно, всі люди можуть забути про таку дрібницю, але тільки не мій батько. Він страшенний перфекціоніст, ніколи нічого не забував, у нього все завжди було у порядку. Коли я була маленькою, завжди дивувалася цьому, до певного часу навіть думала, що він робот якийсь... Так от, не сподобався мені цей шнур у розетці, я прослідкувала, звідки він, і яке ж було моє здивування (ні), коли виявилося, що то не комп'ютер ввімкнутий у мережу. Дріт просто зникав у стіні за столом. Посіпавши його, зачекавши кілька секунд і не помітивши ніякої реакції, я просто висмикнула вилку з розетки, вийшла з кабінету, зачинила за собою двері, сіла біля них, спершись на стіну спиною, і стала чекати.

  Сиділа я так десь з годину. І сиділа б довше, якби мама не кинула на мене докірливий погляд, проходячи повз мене, ніби нагадувала, що сказала мені лягати спати у своїй кімнаті. Я вирішила не випробовувати терпіння "удосконаленої" мами, і, коли вона зайшла у якусь з кімнат, я підскочила і зникла у своїй.

  Робити було нічого, тому я намагалася відтворити у голові ту таблицю і перенесла її на папір. Вийшла мрія... Ну чиясь так точно. Мені ж сподобалося.

  Коли я закінчила цю роботу, до мене дійшло, що це своєрідна мапа, схема мого мозку. Якщо я зрозумію її, зможу відкрити нові здібності... Мені було цікаво тоді дізнатися, на що ще я здатна...

  Вечеря пройшла так само, як і за місяць до того. Мама начепила свою плівку, і вони про щось ввесело щебетали з "старим" татом,я сиділа вся в собі. А після вечірньої прогулянки побажала всім доброї ночі і пішла спати.

  Я знову бачила сон-аналіз. І на ранок зрозуміла усю його важливість. У мене з'явилася теорія щодо татового сховку. Але про це після школи.